Ай-яй-я-я-яй-я-я, убили негра, ай-яй-я-я-яй-я-я, нізащо, ні про що.
- Ключова думка фільму.
Оскільки дале піде трохи не так і не про те, обмовлю відразу – фільм непоганий. Є відверто вдале сцени, недурна музика й нічого-собі-так актори. Правда головні персонажі – детектив Ладлоу й начвідділу Вандер (Кіану Рівз і Форест Вайтекер відповідно) вийшли, на мий погляд, трохи не на своєму мисці. Ну а в цілому – мицний середнячок.
Тепер про головне.
"Щоденник, знайдений, загалом, випадково.
12 червня.
Мене звати Том Ладлоу, я поліцейський слідчий. Або, як у нас кажуть, детектив. Правда займаюся я суцільно якоюсь фігнею, а зовсім не тим, що повинен робити нормальний слідчий. Сьогодні, наприклад, я намагався продати якимсь сраним корейцям авіаційний кулемет. Вони дали мені по печінці, забрали у мене машину й поїхали разом з кулеметом.
Я, звичайно, не розгубився, випив дві пляшки горілки (маленькі, по 50 грамив) і поїхав за ними. На чому – не пам'ятаю. А взагале було складно, я у своїй машині спеціально залишив маячок.
У себе вдома срані корейці влаштували вертеп розпусти – так каже мий начальник Вандер. Вони там тримали двох тринадцятилітніх дівчат і час від часу з ними морально розкладалися. Але я випив ще трохи, потім смиливо зайшов усередину з пістолетом, і вбив їх усіх. Ненавиджу сраних корейців.
Потім вже в будинок увірвалися наші хлопці в бронежилетах і з вінчестерами. Спочатку вони хотіли мене побити, але потім сказали, що я герой молодець, і відправили розслаблюватися додому. На вулиці стояв мий колишній напарник Вошингтон і сказав, що я наволоч – вбиваю злочинців, а не віддаю їх під суд. Хотів йому вмазати, але послизнувся і впав. У нас у Лос-Анджелесі дуже слизькі тротуари.
До речі, Вошингтон негр. Ненавиджу негрів.
13 червня.
Сьогодні проспав півдня, а потім випив пляшкечку горілки й пішов до хлопців у кафеі, вони відзначали нове призначення мого начальника Вандера. Він хлопець що треба, мий начальник, хоча й теж негр. Ми трохи випили, поламали меблі, пострибали по столах а-ля Жан Маре. Боже мий, з якими виродками я працюю – один проклятий мексикашка, інший метис, третій білий, четвертий – сам Вандер. Ну і я ще – наполовину гаваєць, наполовину китаєць. Грьобаний комуністичний інтернаціонал.
Ненавиджу комуністів.
У якийсь момент Вандер мені сказав, що мий колишній напарник Вошингтон працює на відділ внутрішніх розслідувань. Я просто скипів – та як він смиє, виродок, негр і грьобаний пацифіст, хотів набити йому пику, але хлопці мене скрутили й не дозволили. Замисть цього я ще трохи випив.
14 червня.
Вранці до мене звідкись прийшов доктор Хаус із серіалу і дав свою візитку. Сказав, щоб я звертався, якщо що. Що я гарний, коли тверезий. Не зрозумию, звідки він узявся. Чіплявся до медсестри. Не дала.
Ненавиджу лікарні.
15 червня.
Пішов розбиратися з Вошингтоном – якого він на мене стукає. Ці негритянські штучки я знаю – він хоче влізти на моє мисце й стати президентом як Барак Обама. Нічого в нього не вийде, він недостатньо розумний для цього.
Спочатку хотів поговорити з Вошингтоном в управлянні, але потім трохи випив і поїхав за ним на своїй машині. Він зрозумив, що шансів немає й забіг у якийсь магазинчик, я за ним. Всередині Вошингтон дав мені по голові кошиком для продуктів і я впав. Але тут у магазинчик зайшли два негри, одягнених у якісь папужачі речі, на мордах хустки, на вухах кільця - чисто цигани. Ненавижду, блядь, циган.
А потім ці афроцигани підрулили до нас, дістали автомати й убили Вошингтона. Я зі страху ледве не обісрався, добре що лежав поруч зі стелажем з туалетним папером. Запаху ніхто й не помитив.
Потім приїхали хлопці з Вандером, Вошингтона занурили в катафалк і відвезли, а ми трохи пореготали, дивлячись запис із камер спостереження. Цей ніггер так смишно смикався, просто смихота. Ми з'їли по кавуновій часточці й курячій ніжці й трохи випили. Вийшла така тиха сімейна вечірка.
16 червня. (а може 17, у цій чортовій Калефорнії ні чорта не зрозумиєш. Ненавиджу)
Самогубство Вошингтона (це ми так написали у звіті для жарту) розслідує якийсь хлопець на ім'я Диско. Я до нього зайшов сьогодні роздавити з нагоди знайомства пляшечку, але він виявився поганим гомиком, почав хапати мене за всяке, зовсім втратив контроль. Я розбив об нього пляшку й репетував п'ятнадцять хвилин так, що й у каналізації було чутно – як той російський хлопець Антон Уральський. Або це був Антон Чигур? Біс його знає, ці росіяни для мині всі однакові.
Ненавиджу росіян.
17 червня.
Всю ніч дивився серіали, заснув пізно. Прокинувся перед ранком у холодному поті й з думкою – а чи не єврей я? Відразу збігав у ванну, перевірив – ні, не єврей. З радощів випив медичного спирту з аптечки.
18 червня.
Ми з Диско поїхали шукати негрів, які стріляли у Вошингтона, щоб потиснути їм руку. Для смиху поганяли одного поганого мексиканця по дахах, поки він не сказав, де тут у їхньому проклятому гетто можна як слід випити.
Там, куди ми прийшли, був тільки негр із автоматом і трохи пива, так що я відразу почав бити його телефонним довідником по голові й кричати, де випивка. Поганий чорномазий розколовся – випивку відвіз інший ніггер на старому «кадиллаці». Всі ці чорні однакові, усі митять у президенти.
Недоумка в «кадді» ми знайшли майже відразу – він вихляв по вулиці як маркітантський човен, але горілки в машині не виявилося. Це погана новина, але є й гарна. Водій, жирний чорний педик на ім'я Скрібл погодився відвезти нас туди, де можна як слід відтягнутися.
Мисце було й справді нічого так – тільки от у будинку було незручно, електрика не працювала, а на додаток навкруги хтось розплескав кров. Що найгірше, пива в холодильнику теж не виявилося. А на задньому дворі було закопано два мертвих негра. Тут моє терпіння закінчилося, і я сказав Скріблу, що якщо він не відвезе нас на нормальну паті, то ми його ректально покараємо прямо в його грьобаній машині. Скрібл дуже злякався й пообіцяв.
Клятий натурал.
19 червня.
До мене знову зайшов ненадовго доктор Хаус і сказав, щоб я доки не пізно звернувся до нього. Сказав, що стан критичний. Дивився на мене похмуро й цикав зубом. До чого б це?
20 червня.
Нарешті Скрібл відвіз нас на толкову вечірку. Там все було непогано, і навіть ніггерів – зовсім трошки. Ми з Диско почали відриватися, як раптом одному чорному різко стало погано, і він почав стріляти – убив Диско. Напевно, йому ім'я не сподобалося, попсове якесь, а вони ж реп слухають. Я тоді ще трохи випив і вбив і того ніггера, і його кореша.
Ненавиджу реп.
21 червня.
Пишу з мобільного телефону. Коли я прийшов додому, мене заарештували наші хлопці – вони всі проти мене, всі! Вони просто заздрять!!! Поки ми їхали в машині, вони сказали, що на паті, куди ми їдемо, мені наливати не будуть!!! Це так мене засмутило, що коли ми приїхали, я взяв лопату й убив одного. Інший злякався й почав у мене стріляти – даремно він це зробив. Ненавиджу, коли стріляють. З горя трохи випив.
21 червня, вечір.
Погано пам'ятаю, що там було далі. Начебто б приїхав до начальника Вандера, той розсилав комусь смс-ки, потім я взяв лампу й пробив стіну будинка – а там гроші! Загалом, маячня якась. А потім начальник Вандер сказав, що він мий батько. Що ми одна родина. І тоді я його, блядь, застрелив. Тому що – який він, фіг, батько??? Він же чорний!!!
А потім у третій і останній раз прийшов доктор Хаус і сказавши, що останній тиждень я лежав у його витверезнику й марив. Та так яскраво, що він вже написав за моїм випадком пристойну медичну роботу. Про аберацію, абстиненцію, шокову терапію й занепад Західної цивілізації. Вже не знаю, навіщо він цю дурницю зморозив.
Але в цілому - погуляли добре!"
