Я, я, я, я ушел в тонкий мир с головой;
Мне снилось, что я умер,
Мне снится, что я живой.
Акваріум, «Шумелка»
- Хворий, у вас в дупі троянда!!!
- Правда? Це вам, доктор!
Анекдот.
Третього дня зустрічався з Сашкою, так вона нарадила подивитися фільм «Наркоз» (Awake по-буржуїнськи). Я й послухався – з двох причин. По-перше, Сашка поганого не порадить, по-друге – у фільмі знімається Джессіка Альба. Дівчина-красуня, вона мені подобається.
Почав дивитися. Хоча фільм якось спочатку мені категорично не сподобався. Там дурість якась. Хоча потім нормально. Але, загалом, по черзі.
Живе такий хлопець – Клейтон. Живе не просто так, а є ледве не генеральним директором якоїсь великої транснаціональної компанії. Орудує мільярдами, витрачає сотні тищ на постільну білизну з Голандії, пересипану пелюстками троянд, всі справи.
Грає його, до речі, Хейден Крістенсен. Він мені ще після «Телепорта» не сподобався – дуже манірний якийсь, чисто другий Райан Філіп. У фільми він виглядає років на двадцять максимум. А мінімум й того менш. Через це незрозуміло – за які такі заслуги в настільки ніжному, постпубертатному віці Клейтон уже рулить такою посадою.
Втім, питання розвіюються майже відразу – у хлопця, виявляється, був героїцький папаня, він раніше сам працював у компанії гендиректором. Але потім упав з коня й зламав собі хвіст. А синок, звичайно, успадкував усі папкіни активи. Даний сюжетний хід я вважаю вкрай вдалим, він яскраво демонструє повну рівність можливостей у цитаделі демократії. Год блес Америка!
Ще в розумного Клейтона є кохана дівчина Саманта (Джессіва Альба, ням-ням), і владна маманя, яка суворо обмежує сина – туди не ходи, сюди ходи, а то стріла Амуру в серце потрапить, зовсім мертвий будеш.
І справді, у хлопця є проблеми зі здоров'ям – серце в нього слабке. По цій же причині він, до речі, і в армію не пішов. І фактично, жити йому залишилося всього нічого, якщо він тільки не зробить операцію по пересадженню. А трансплантація серця – це вам не хухри-мухри, від такого й померти недовго.
На щастя, в Клейтона є вірний друг-кардіохірург – негр на ім'я Джек. Коли Клей приходить до нього на обстеження, той, не моргаючи оком, ріже йому правду-матку: погана, каже, твоя справа, старий. Якщо не пересаджувати серце – помреш. Але якщо пересаджувати – теж, швидше за все, помреш, прямо під час операції. А якщо раптом прочухаєшся, то все одно відкинеш копита в реабілітаційний період. Так що, каже, піди розкажи про це своїй дівчині й матері – нехай і вони порадіють за твоє майбутнє.
От це я розумію – дружба.
Дурень Клей, звичайно, розповідає все й дівчині Саманті, і матері. Мати пропонує оперуватися в кращого хірурга Штатів. Він, каже, і президентів оперував, він не підведе. Але хлопчик довіряє своєму містечковому лякарю Джеку, і не бажає лягати під ніж якомусь іншому доктору. Ну й що, що лікував президентів! Це ж він, мабуть, і Кенеді вбив!!!
А Саманті він напередодні операції пропонує одружитися. Щоб, якщо що, вона, не встигши побувати дружиною, стрімко перетворилася на вдову. На мій погляд, потрібно бути серйозно йобнутим, щоб таке пропонувати коханій дівчині. А вона – нічого, нормально. Посміхається навіть.
Разом, головний герой фільму - малолітній ідіот. Розуміння цього факту сильно допоможе нам при подальшому перегляді.
Коротше кажучи, першу частину фільму переглянув з розширеними зіницями й відчуттям, що фільм зроблений спецом для ідіотів. Але, як нам підказує логіка, навіть із невірної посилки можна при бажанні зробити правильні висновки. І, загалом, так і відбувається в фільмі, історія виправляється.
Нашого хворіючого Клейтона обряджають у білий маскхалат, кладуть на операційний стіл і видають наркоз. І тут – починається! Виявляється, хлопець належить до тієї рідкої групи пацієнтів, на яких наркоз діє не так, як на всіх. Тобто вони лежать паралезованими, і не можуть не моргнути, не рушити рукою, але чують і відчувають все, що з ними роблять лікарі. Напевно, це неприємно. Особливо при пересадженні серця.
Хоча сам сюжетний хід не новий. Я в кінці вісімдесятих дивився якийсь перебудовчий радянський фільм, там під час операції пацієнт прокинувся. Так що – знахідка не зовсім оригінальна.
Ну й потім починається всіляка мельтешня, коли використовується мій улюблений прийом – «все не так, хлопці». І Клейтон вилітає зі свого тіла й згадує всяке, і старі події отримують нове трактування, і так далі. Непогано, непогано. Копання в нутрощах нагадують не то «Пилу», не то «», але якщо не зважати на це, сюжет розвивається з належним рівнем напруженості. Друге прочитання всіх подій, які сталися раніше, мені сподобалося.
Ну й заключна частина з повторним пересадженням – теж гарна. В деяких громадян викликає сумніви фізична можливість знаходження пацієнта дві з половиною години без серця – на апараті штучного кровообігу. Відповідаю: цілком реально. При бажанні можна й чотирнадцять годин його так тримати.
Але взагалі фінальні бесіди мами із сином – вони насправді вийшли дійсно зворушливими. Добре зроблено, як треба. Побіжно з'ясовується нарешті, хто тут у фільми головний герой.
Наприкінці, як і заведено, добро перемогло зло нокаутом, те впало на операційний стіл і швидко померло.Лікарі-вбивці понесли заслужене покарання. А мати віддала синові найкоштовніше, що в неї було. І це правильно.
Ну й, як треба про наболіле. Переклад кіно був зроблений славною конторою «Інтерфільм». Тому приблизно 70% всіх розмов – взагалі не так і не про те. Довелося скачати агліцькі субтитри, щоб розуміти, що там кажуть герої. Як і передбачалося, оригінальний текст радикально відрізняється від того лайна, яке наваяли інтерфільмовські вмільці. Радикально.
У цілому, незважаючи на відверту дурість у зав'язці й аццький гівнопереклад, фільм вийшов гарним. Сподобався.
