В день двохсотлітнього ювілею Миколи Васильовича Гоголя - 1 квітня - у московському кінотеатрі «Октябрь» відбулася прем'єра нового фільму Володимира Бортко «Тарас Бульба».
Рекламна кампанія кіноподії потрясла уяви! Задовго до цього пам'ятного дня глядачі телеканала «Росія» і слухачі радіостанції «Маяк» змушені були практично завчити кілька фраз із фільму, запам'ятати на все життя, у якій саме тональності ірже яскрава героїня фільму - кінь козацький, а уві сні їм снився Богдан Ступка в ролі Тараса Бульби й грозився вбити.
Реклами було так багато, і вона була настільки нав'язлива, що 1 квітня був воістину днем Х. Прем'єру чекали й ті, хто любить творчість по-справжньому талановитого й улюбленого багатьма режисера, і ті, які в черговий раз хотіли переконатися, що при настільки масштабному "піарі" сам фільм повинен виявитися повним нічим, як у російському кіновиробництві вже давно заведено.
Але цього разу, навіть при такій кількості піару, фільм виявився гідним.
Багатьом (особливо тим, хто любить бойовики й «екшени») сюжет може здатися нудьгуватим, але... це ж класика. Хтось любить цей твір Миколи Васильовича, хтось ні. Не біда, якщо не захопить сюжет, обов'язково зацікавлять сцени боїв, облоги й страт. Аматори гарних масштабних дійств отримають справжнє задоволення: мільйони бюджету фільму не пішли комусь в кишеню, а, справді, були витрачені на діло. Всі битви зняті й відпрацьовані дуже якісно.
Трохи змазують враження пафосні промови смертельно поранених козаків, кожний з яких вважає своїм цивільним обов'язком подивитися або в небо, або в камеру (тобто прямо в очі глядачеві) і прославити Січ козацьку й взагалі Батьківщину-мати, а потім точно на останньому слові звалитися на землю.
Ну й, звичайно, голос Безрукова за кадром, який перераховує всіх загиблих, хоча недосвідчений глядач навіть не знав героїв по прізвищах, але точно запам'ятав, що «... і перший Прокопенко помер, і другий Прокопенко помер, і третій Прокопенко помер...», та й сотий Прокопенко теж помер.
Мова закадрових коментарів, до речі, рідна - гоголівська. Володимир Бортко не зрадив своєму стилю: сценарій й, особливо, діалоги максимально наближені до оригіналу.
Колоритно представлені й побут козаків, їхні звичаї, моральні принципи. Режисер показав саму внутрішню культуру, суть козацтва, і витратив на це сил і часу не менше, ніж на сцени битв. Увівши глядача в закритий світ, він спробував пояснити, чому і як живе й мислить Тарас Бульба, ми дивимося очами Тараса на зрадництво сина. Напевно, багато хто в залі задався питанням: «А як би я вчинив? Чи це причина вбивати сина? І зміг би я вбити сина?», але в нинішній час шукати відповідь на такі питання безглуздо, думки й судження в ті часи були зовсім інші.
Інші й більш страшні, ніж зараз. За п'яну різанину учасника бійки кидають живцем у могилу, накривають зверху труною з тілом друга, якого той убив у тій самій різанині, і засипають землею. Серед козаків така розправа нормальна. Фільм взагалі буяє кривавими сценами - стратами, смертями, катуваннями, жорстокістю. І всіпоказані великим планом. Багато жінок у залі закривало очі й зітхали. Видовище, дійсно, часом не для слабких. Хоча, всім тим, хто любить «Техаську різанину бензопилою» і тому подібні «шедеври світового кінематографа», жорстокість поляків і козаків здасться дитячими іграми.
Тепер про кохання... Кохання знято якось по-особливому, немає ніяких явних ланцюжків подій: як, чому й навіщо покохали один одного польська принцеса й син «шановного козака», але й без розжовувань все зрозуміло. Любовна історія, герой Петренко (Андрій) і героїня Мельцаж (Ельжбета) нагадала історію царевича Паріса й Олени Прекрасної. Ті ж заборонені почуття, ті ж промови, погляди, вчинки. Це польсько-українська історія троянців і греків.
Загалом, дуже якісний, видовищний, масштабний фільм. Не брехали піарщики. Після незрозуміло навіщо знятого серіалу «Майстер і Маргарита», Бортко відновив свій імідж і народну повагу фільмом «Тарас Бульба».
Хочеться відзначити й блискучий акторський склад. Невідомо, скільки часу зайняв кастинг і підбор акторів, але всі герої на своїх місцях, у своїх образах. Абсолютно всі персонажі, навіть зовсім епізодичні, виклалися у своїх ролях по повній. Гумор у фільмі також присутній: ненав'язливий, а часом і зовсім неявний, але зрозумілий всім людям, у яких є голова, а в ній мозок. Та й задуматися теж є над чим - про Батьківщину, зрадництво, як поводитися в ситуації вибору, що є добре, а що погано.
Подивитися фільм дійсно варто, але наполегливо рекомендую - на великому екрані.
P.S. В рецензіях фільму дорікають в ідеології, «це фільм у славу Росії, російського народу й російської зброї. Квінтесенція національної ідеї. Зрозуміло, що й Гоголь письменник, насамперед, російський, але не позбавлений проукраїнських симпатій. Проте, зараз навіть буквальні цитати із класика, повторені багато разів, - «Пусть же стоит на вечные времена православная Русская земля и будет ей вечная честь!» - виглядають пропагандою», - так вважають деякі ЗМІ.
Слова ці воістину порожні, ніякої пропаганди у фільмі немає й у натяку. Повторюся, але - сюжет і діалоги максимально наближені до гоголівських. Що Микола Васильович хотів показати нащадкам, те й показав - героїзм, гордість, військове достоїнство, патріотизм. Інше - вигадки «політично пофарбованих», зацікавлених осіб. «Для мене в цьому фільмі важливі не політичні складові, а художні», - сказав Володимир Бортко. Не треба придумувати й чіплятися, просто дивимося фільм.
