Життя в Країни Рад видалося недовгим, але важким. Ледь трохи піднялися, побудували промисловість і перестали голодувати - як заявилися європейські колонізатори, яким здалося, що такі великі й непогано вже окультурені землі не заважало б прибрати до рук. Тільки пояснили німецьким гостям, що так вчиняти неприпустимо, шляхом поставлення червоного прапора на Рейхстаг, як виявилося, що аналогічні колонізаторські думки є й в інших - англійців, американців та інших гідних громадян.
Довелося виконувати два непід'ємні завдання одночасно - відновлювати країну, у якій третина території з інфраструктурою, і двадцять відсотків населення були знищені, і накачувати військові мускули, з нуля створювати боєздатну армію й розробляти сучасну зброю.
Але впоралися, країною тоді рулили вкрай суворі люди, які вміли брати на себе такі завдання й таку відповідальність. Ні цивілізовані американці, ні цивілізовані англійці до нас у гості з тих пір не заходили. Життя трохи налагодилось, крім виживання з'явилася можливість подумати й про власний зовнішній вигляд. І отоді з'явилися стиляги.
Стиляги - молодіжний рух колишнього СРСР 40х-50х років. Для стиляг було характерно прагнення до обожнювання Америки й американської культури, особливо музики й танців, використання американських товарів - календариків, карт, авторучок, присвоювання собі «західних» імен, а також презирство до звичайних людей, яких вони вважали бидлом. Вищою мрією, звичайно ж, було «жити як в Америці». Стиляжничество існувало, в основному, у колах «золотої молоді» - дітей дипломатів, великих поетів, академіків, тобто «виїзних» громадян.
Радянське суспільство ставилося до стиляг різко негативно по двох причинах. Перша причина була ідеологічна - замилування й преклоніння перед імовірним супротивником ніколи й ніким не заохочується. Для порівняння можна спробувати вступити в США в місцеву комуністичну партію. Тим, хто вступив гарантується маса дивних відкриттів. Друга причина була людська - «та ну вони ж недоумки якісь!» Зовнішній вигляд стиляг і справді був дикий - навіть могутніше, ніж нинішні емо й готи. Зелені штани, жовтогарячий піджак, червона сорочка, синя краватка, крислатий капелюх, зачіска «кок» - це не портрет нормальної людини. А оскільки стиляги спілкувалися із простими людьми винятково крізь зуби, в народі їх любили не дуже.
Радянська влада, що характерно, теж ставилася до стиляг прохолодно - вони заслужено вважалися ідеологічно ненадійними. Регулярно проводилися комсомольські облави на стиляг, у ході яких в пійманих громадян обстригалися їх папугачі зачіски, знищувалися закордонні шмотки. Чи страшно це? З погляду сьогодення - можливо. З погляду подій шістдесятирічної давнини - не дуже. У післявоєнній, тільки-но відновленій після тотального руйнування країні ефект давали тільки тверді заходи. До того ж, мовчазно схвалені переважною більшістю населення, у дусі «ми отут оремо не піднімаючи голови, а ці ледарі в закордонному ганчір'ї ходють».
Проте, нащадки працювавших тоді не піднімаючи голови фільмів зараз не знімають. Знімають нащадки тих самих стиляг. І звичайно ж, у своїх фільмах вони розповідають, як страшно, нелюдськи вони постраждали від проклятої радянської влади.
Одним з таких фільмів-скарг і є мюзикл «Стиляги» режисера Валерія Тодоровського. Мова там іде про колишнього комсомольця й спортсмена Мелса, який під впливом великої й чистої любові поступово перетворюється на стилягу й западенця Мела.
Технічно фільм зроблений на дуже високому рівні - яскраві, соковиті фарби, відмінні ракурси, вміла робота оператора й монтажера, гарна гра акторів. Як мюзикл все теж знято дуже мистецьки - непогані, розумно оформлені пісні, костюми, світло, звук, динаміка, танці й синхра - все як треба. Технарям респект.
Що ж стосується сценарію й, як це модно казати, «месседжа» фільму, то тут потрібно розбиратися більш детально. Яка основна ідея фільму? Показати, що «стиляги» - вічне явище, яке не вдасться придушити ніякій владі. Стиляги були, є й будуть - про це нам кажуть фінальні кадри. Яка допоміжна ідея фільму? Протиставити сяючий, гарний, барвистий світ стиляг - похмурому тоталітарному побуту. Ретельно розмежувати молодих, веселих, «не таких, як всі» красенів - і тупих сірих «совків». Чи вийшло виразити ці дві ідеї у творців фільму? Є думка, що вийшло відмінно. Для цього був використаний ряд спеціальних прийомів.
От самий початок фільму. Простий радянський парк розваг - танці, морозиво, газована вода із сиропом. Просте, немудре життя простих людей. Раптово в це життя вторгається темна похмура маса - загін комсомольців. Їхні обличчя порожні й невиразні, за винятком вожатої Каті. Загін цілеспрямовано рухається по парку, в руках комсомольців ножиці. Через якісь повалені статуї вони біжать до своєї мети - підпільного танцювального клубу.
А в клубі - жарти, сміх, веселощі! Голосно грає джаз, розвіваються спідниці дівчин, лунає регіт хлопців. Музика й вино, пісні й танці! Похмурі комсомольці спостерігають за тим, що відбувається у щілинку, після чого вриваються в приміщення й обстригають стиляг, по-варварськи батують дорогі, ретельно вкладені зачіски, рвуть і ріжуть закордонний одяг.
Загальна ідея епізоду: тупі варвари знищують навіть те світле й прогресивне, що умудряється проникати в країну крізь залізну завісу.
Наступний епізод: Поллі, прикинувшись, що підкрутила ногу, зіштовхує Мелса в смердюче болото. Вона стоїть перед борсаючимся в брудній рідоті Мелсом, чиста й гарна, презирливо й зверхньо дивлячись на нього. Ідея епізоду: стиляги споконвічно вище смердючих совків, які все життя безглуздо возяться у своєму болоті.
Епізод злягання Мела й Поллі відбувається в красиво підсвіченій теплим золотим світлом кімнаті, під гарну інструментальну музику й речитатив віршів. За вікном у цей час іде злива, а в замкову щілину підглядає брудна неохайна баба. Ідея епізоду: чим би не займалися по-справжньому Вільні Люди, вони роблять це красиво, а мерзенним обивателям залишається тільки заздрісно підглядати, стоючи під холодним дощем.
Сцена, коли Користь розповідає про свою зустріч із негром з наступною вагітністю від нього. Ідея епізоду: Культурні Люди готові на що завгодно, навіть трахкатися з неграми заради вливання в західний цивілізаційний процес. Показово, до речі, що по фільму Користь трахкалася тільки з негром, і з Мелом. Тут все зрозуміло - з негром за те, що він негр, плюс із Америки, а з Мелом - за те, що він яскрава, неординарна особистість, плюс у нього саксофон, що у твого Клінтона.
Практично будь-який епізод у фільмі є провідником однієї з варіацій перерахованих вище ідей, що підтверджує цільну структуру фільму. Підсилюють і ще більш яскраво ілюструють їх музичні номери. Кажучи по-науковому, музичні вставки у фільмі актуалізують у свідомості глядача наступні концепти: «Комунальна квартира - розсадник дикості, пияцтва й антисанітарії», «Радянська епоха - це однаковість, уніфікація й нудьга», «Стиляги - от по-справжньому цивілізовані люди в цьому мерзенному суспільстві», «Радянські збори - це кругова порука».
Таким чином, фільм є цілком завершеним твором, з ідеєю, яка чітко простежується, і методами її втілення. Цим, до речі, «Стиляги» вигідно відрізняються від «Населеного острова», де плач Бондарчука про проклятий тоталітаризм, що його безупинно гнобив, видний за кілометр. Тут все значно тонше й куди більш майстерно.
В цілому, повторюся, із чисто технічної точки зору фільм дуже якісний. А з ідеологічної, звичайно, гнилуват. Але, зрештою, кожному - своє.
Перегляду фільм, мені здається, заслуговує, якщо тільки не лякає екранний час - 2 години 16 хвилин.
