Сьогодні нарешті подивився довгоочікуваний фільм від Гая Річі під назвою «Рокенроллер» (також відомий як «Рок-н-рольщик»). До перегляду віднісся з настороженістю. На те є ряд причин.
Перша причина концептуальна. Не секрет, що останні років сім громадянин Річі видавав на-гора добірні шлаки, на зразок фільму «Віднесені» зі своєю тодішньою дружиною Луїзою Чікконе (відомою у вузьких колам під псевдонімом Мадонна). Фільм вийшов дурним, хоча самій Мадонні й деяким моїм знайомим дуже сподобався. Наступний фільм Гая під назвою «Левольверт» положення не виправив - вийшов дурним, невиразним і безбожно затягнутим. Що дивно, все-таки від автора «Спиздили» й «Джерарда Батлера («300 спартанців»), Тенді Ньютона («Хроніки Ріддіка»), Марка Стронга («Зоряний пил») та інших. Ряд сцен знятий досить бадьоро й вартий кількаразового повторного перегляду: погоня російських кур'єрів за Дикою Бандою, наприклад - відмінно зроблено.
Недоліки у фільмі, на жаль, теж є, вони частково перекочували в нього із все того ж недоброї пам'яті «Револьвера»: довгі філософські прогони й ліричні відступи неабияк псують задоволення від перегляду. Більше того, вони ніяк драматургічно не виправдані. Глибокодумні висловлення Джонні про сигарети та його ж довгі тужливі пісні - для чого вони зроблені? З фільму можна сміливо викинути хвилин п'ятнадцять-двадцять, це на нього вплине сугубо позитивним чином і приведе хронометраж до стандартних «година тридцять п'ять».
Також неприємно здивувала відсутність яких-небудь нових ідей, всієї думки, що було раніше, залишилося в недоторканності, і навіть деяким чином забронзовіло: підступні невбивані росіяни, яких завалити неможливо в принципі, злісні бандити, які розмовляють афоризмами, чарівні мерзотники-головгерої, і жодної смерті в кадрі. І купа грошей, що у фіналі дістається найдурнішому персонажеві.
Разом з тим, розумних діалогів у фільмі помітно зменшилося. Якщо в "Snatch" й "Lock, stock..." на цитати можна розбирати практично кожну фразу, то в «Рокенрольщику» із цією справою явна недостача. А будучи позбавленим головної своєї фічі - чеканних цитатних фраз - фільм провисає і йде досить важко. Зрозуміло, що й «Спиздили», і «Карти...» - явні шедеври, але встановивши планку, потрібно її тримати, і якщо ці два проходять строго по категорії «охуєнний фільмець», то «Рокенроллер» - просто «непоганий фільм».
Разом: до великих попередників ніяк не дотягує, задовгувато й не завжди осмислено. Але це вже явно й не «Револьвер». А тому подивитися, напевно, варто.
