Попереджаю - за ходом перегляду цього фільму ви будете неодноразово блювати. Але краще блювати разом - це сильно зближає. Тому обов'язково подивіться фільм з дівчиною. У гарній якості, вдома. І це... скляночку води поставте поруч, чи що. Або, якщо води немає, тоді горілки. Вона вам знадобиться. Склянка, я маю наувазі.
Ну... я цей фільм дивився днів п'ять. Приблизно по п'ятнадцять хвилин у день. Дивитися більше не дуже тягло. Тому що? Правильно, тому що «Пила 3» - дуже важкий фільм. Я не знаю, для кого він призначався. Напевно, для закінчених п'ятнадцятирічних маніяків. Їхнього розряду, тих, для яких «Дивися, Бівіс, він сказав «дупа!» - це дуже круто. Я навіть поясню, що малося на увазі.
За що багато хто не люблять японські мультики (ака аніме)? У числі іншого - за численність крові й інших сильно фрагментованих людських нутрощів, довільно розкиданих по всьому екрані. Чого там, є така справа. Тобто докори до певної міри справедливі. Але є один нюанс - кожна окремо взята порубана тушка в аніме служить своїй особливій меті. Тобто кров і кишки там не просто так, заради задоволення й прихованого садизму, а з певною метою. І вона, ця мета, нам рано або пізно стає явною. За це я люблю японські мультики. І що характерно, не тільки я.
А тепер звернемо наші погляди знову на фільм «Пила 3». А які не стежили за моїм відступом до аніме, ті можуть навіть не звертати. Чи багато у фільмі «Пила 3» відрубаних кінцівок, розкиданих нутрощів й іншої кровищи? Тут варто дати різко позитивну відповідь - так, багато. Скажу більше, кровотеча й тілофрагментація там не припиняються ні на хвилину. І це, є думка, погано.
Знаючі камради от підказують, що сценарій третьої частини був написаний за тиждень. Причому більшу частину роботи виконали фанати попередніх частин, що розважалися своєю могутньою творчістю на сайті фільму. Охоче вірю. Сюжет в «Пилці 3» ніяким місцем не блищить. Це тому, що його, сюжету, там як би й немає. Інші знаючі люди кажуть, що всього в серіалі передбачається дев'ять частин. Дев'ять таких «Пил», розумієте. Я не знаю, мені на це якось нецікаво дивитися - на дев'ять фільмів про те саме.
Та й не кожному це дано - стільки часу тримати планку. Робокопів, ось, усього чотири випустили, перш ніж фільм помер, і почався серіал. Все про них, про Робокопів. Його без сліз не можна дивитися, цей серіал. А Термінатора й зовсім три штуки всього зробили. А тут - дев'ять. Напевно, камради режисери дуже впевнені у своїх силах. Або у своїх шанувальниках. Напевно, вони думають, ті їм й інші шість частин за тиждень напишуть. У нас цей процес вже давно поставлений на промислову основу - он, Поліна Дашкова як сильно тужиться. Або там Мариніна яка-небудь (не до ночі будь згадана).
Отож, третя частина «Пили» - вона вийшла блювотною й тупою. Це якщо коротко. А якщо ні, то зараз будемо возити миссю по дверям і поступово їй, миссю, розтікатися.
От у нас залишився все той же смертельно хворий маніяк з минулої частини. Тепер він вже не так схожий на Завулона, але однаково досить блискучий і в кадрі присутній значно частіше, ніж раніше. От у нас ще є його помічниця з минулої частини, Аманда. От у нас швидко показаний на початку й ще більш швидко - наприкінці, поліцейський, безуспішно шукаючий свого зниклого сина, він теж із другої серії. Хто ще? Ще є латиноамериканська тітка Лінн, яка півфільму лікує нашого маніяка, щоб він не окочурився завчасно. І ще є такий собі пухкий чоловічок Джефф, в котрого три роки тому загинув син. І чого? І весь фільм камера метається між цими дивними людьми з юрбами тарганів у головах, і щось намагається нам показати. Якісь, треба думати, тамтешні переживання й емоції. Але крім тарганів у головах персонажів нічого не видно.
Зрозумівши, що таргани глядачам не дуже цікаві, режисер Даррен Лінн Боусман спішно труїть їх «Рейдом» і переносить увагу на другий (він же останній) елемент фільму - див. Відрубані голови. Типу ось як ми можемо! І дійсно, виходить сильно, у деяких місцях - чисто фільм «Шокуюча Азія». Все без купюр, все великим планом, як це сказав Траволта в « Меч-Рибі»: “You can almost taste the brain matter”. Ті, хто дивився фільм, першою справою згадають епізод з повільним розрізуванням черепа циркулярною пилкою, з дратнями скальпа, які летять в усі боки й вдумливим обличчям доктора, а мені от у першу голову згадалося неквапливе втоплення судді в холодних свинячих потрухах. Холодець такий собі, так.
Ну й типу що тут поганого? Це ж кіно. Ну, нічого поганого, ага. Тільки була б вся ця демонстрація хоч якось обґрунтована, було б взагалі чудово. А так - чисто режисерська показуха: «от як можемо!» Так, переконливо. Так, мерзотно, часом - нудотно. Але не зачіпає нітрохи.
Тут багато розповідали в рецензіях про глибокий філософський зміст фільму. Про прощення, катарсис та інші розумні слова. Ну, я в питаннях філософії хоча й сильний як у мало яких інших, але все-таки не настільки, щоб розглянути їх у даному фільмі. Ідея у фільмі - вона яка? Що потрібно прощати? Всіх, навіть убивць? І навіть таких кінчених відморожених дебілів, як наш блискучий маніяк, який подихає від пухлини мозку? Або про що він взагалі - цей фільм?
Є думка, що фільм - він ні про що.
Крім того, якщо навіть відволіктися від усіляких там морально-значеннєвих проблем, з чисто візуального боку фільм однаково не вигрібає. Чому? А тому, що він темний. Навіть темніше «Дума» мега-режисера Анджея Бартковяка. І там ні біса не видно. Благодать, млин. І звична вже труська камера й рваний монтаж - вони теж чіткості картинці не додають. Тому потрібно сидіти й напружено вдивлятися. А як тільки вдивився - відвертатися, тому що вивернуті навиворіт кишки й розчинені в кислоті руки - це не найприємніше видовище. Навіть у кіно.
І в моїй версії фільму, хоча там і було написано, що нібито супер-мега-якість і взагалі - ліцензія, останні хвилини півтори був відсутній переклад. Добре я люто напружився й зрозумів, про що там ворожою мовою нам розповідають. А ну як би не напружився й нічого не зрозумів? Взагалі день пропав би даремно.
В загалі - зайво натуралістичний фільм про маніяків. Мені не сподобалося, на трієчку.
