Третього дня переглядав «Конвалію сріблясту», а з тиждень назад подивився шматок з «Нічного продавця». Перше повторно сподобалося, друге - зовсім навпаки. Але згадав, що вийшов новий мега-проект за назвою «Кочівник», спільного американо-казахо-російського виробництва й з бюджетом не то в 25, не то в 40 (а під кінець з'ясувалося - 34, інше поцупили) мільйонів доларів. Звичайно, виникла деяка екзальтація та інше нездорове порушення. Останнє, втім, було легко заборото ситним обідом і черговими ста грамами. Повеселівши й сповнившись критичного запалу, включив поганої якості екранку.
Тут варто відійти від теми бесіди й задатися логічним запитанням - що впливає на перегляд нарівні або навіть сильніше, ніж мега-ефекти, супер-звук і гіга-актори? Ніхто не вгадав, насправді - це логіка сюжету. Слід зазначити, що логіка не має ніякого відношення до правдивості, тобто, скажемо, «Хижак» - логічний, хоча й неправдивий, а «Кочівник» - неначебто правдивий (поставлений нібито по реальних подіях), але геть-чисто недостовірний.
Зараз ми його розберемо по поличках. Увага, далі йдуть спойлери!
Стрибає собі на коні по безкрайніх просторах Казахії (це у фільмі так) якийсь Мудрець. Мудрець схожий одночасно на буддійського ченця, Морфея з «Матриці» і Гендальфа звідти ж. Тут до нього раптово підскакують десять вершників. Далі відбувається от що:
Сцена I: (Мудрець, Головний гад і його банда)
Головний гад: Закурити є?
Мудрець: Істинно глаголю, паління небезпечно для вашого здоров'я!
Головний гад: Ти мудрець чи що?
Мудрець: А що таке?
Головний гад: Ну якщо ти - Мудрець, то ми тобі стрілку з головним Ханом забиваємо. Поїхали, перетрете з ним де-що.
Мудрець: Не можу, я поспішаю на іншу стрілку, з мудрецем, що встав на Темну Сторону - Анакіном Сарумановичем Скайвокером.
Головний гад: Ну ти хам! А я кажу пішли!
Мудрець: А я кажу...
Головний гад: Так, дайте йому по морді хто-небудь.
(Дрібномасштабний махач, у ході якого Мудрець дає дрозда трьом-чотирьом бикам з банди Головного)
Мудрець: Ну, я піду?
Головний гад (бухається на коліна): Не велій стратити, о Мудрійший! Адже якщо ми повернемося без тебе, нам відрубають голови, і вставлять у дупи!
Мудрець (щось бурмоче про сльозинку дитини): Який цікавий звичай. Я адже тут проїздом, збираю фольклор - казки, звичаї, тости...
Головний гад: Тости? Це ти вдало заїхав, я знаю чудовий тост!
(Їдуть)
Сцена II: Головний Хан, Мудрець
Головний Хан: Це ти мудрець чи що?
Мудрець: Щирий мудрець не має потреби в представленні, тому що мудрість його світить людям як тисяча сонць. Або як три тисячі місяців. Або...
Головний Хан: Так, схоже знову не того привели. Добре, ти в конях розбираєшся?
Мудрець: Як будь-який нормальний мудрець.
Головний Хан: Шкода. Ну та й добре - який із цих меринів крутіше?
Мудрець (рахує на пальцях): п'ятсот дев'яносто вісім, п'ятсот дев'яносто дев'ять.. шістсот. Ось той, шестисотий.
Головний Хан: У, шаман, ти знав, так? Який розумний, слухай, я таких розумних раніше не бачив. Хочеш золота дам? Скільки хочеш - тонну, дві, три?
Мудрець: Ти ж знаєш, я мзди не беру, мені за державу кривдно.
Головний Хан: Не хочеш мзди, одержиш... дрозда!
(Мудрець, одержавши дрозда, іде)
Ну й далі все в тому ж дусі - Мудрець (ака Гендальф+Морфей) знаходить Обраного, рятує його від злих чучмеків, ховає від батька (Казахського Хана, це типу супротивник Головного), і вирощує десь у таємному місці, де вчить битися й мочити всяких козлів, які їм постійно заважають жити (привіт від фільму «Сволоти»). Так проходить двадцять років.
Головного двадцятилітнього Обраного (ака Мансур, ака Аблай) грає талановитий казахський актор Куно Беккер. Його кращого друга (ака брата) грає інший умілий казах - Джей Хернандес. Ну а лютого ворога - отут вже до бабки не ходи, гарний актор місцевого драмгуртка Марк Дакаскос. Це, мабуть, було зроблено, щоб вивести фільм на світовий рівень. Ці ж актори, дарма що казахи, мабуть, і захавали більшу частину відведеного на фільм бюджету.
Дивиться все тужливо. Тому що повне враження, що в казахські степи завезли купу декорацій, коней, масовку, вибудували там місто... а сценарій взяти забули. Але не пропадати ж добру? Тому акторам скомандували: «А ну, швидко зобразили тут що-небудь!» І актори зобразили - кілька млявих двобоїв, купу пустопорожніх розмов, плюс три-чотири чудеса джигітування й вольтижування. Все? Все. Як? А ніяк. Сіро, нудно.
У загалі-то, судячи з розмов про процес зйомок, так приблизно справи й ішли. Режисер Мілош Форман займатися справою не захотів, тому віддав дрозди... тобто кермо влади своєму кращому другові - Іванові Пассеру. А товариш Пассер хоча й дуже шановний товариш, але з фільмом у нього щось не заладилося. От-от, здавалося б, от уже майже... а, ні, здалося. Так нічого гарного й не вийшло.
І тоді казахо-американці пішли на розпачливий крок. З Москви був виписаний російський режисер Сергій Бодров. Ну, типу, щоб ця російська свиня допомогла фільму виповзти з тієї дупи, у яку її затягли цивілізовані американці. Бодров зробив що міг, додав батальності (остання сцена зарубів у місті вийшла дуже непогано), приклеїв картонну любовну лінію, дещо викинув, з непотрібного - і вийшло те, що вийшло.
Спецефекти у фільмі відсутні як клас, максимум, на що сподобилися при монтажі - це вповільнена зйомка декількох сцен. Зрозуміло, що цей прийом дуже складний у застосуванні, його поки ще мало хто використовує - такий він злісний і крутий. Але якщо вже пішов такий бюджет - вліпимо і його. Причому не полінуємося й вліпимо рівно три рази - щоб всі уважно розглянули, як ми вміємо.
Актори, як уже згадувалося, ніякі. Товариші Беккер, Хернандес і Дакаскос не дуже схожі на казахів, тому сильно не відпускає відчуття, що все відбувається не то в Незалежній Рохляндії, не то на дикій-дикій Оклахомщині. Плюс - дивний звук і не менш дивна озвучка. Я так зрозумів, його знімали відразу на англійській - типу щоб без розмов прорватися на американський ринок. Титри на початку при цьому чогось залишили на казахській, внаслідок чого такі неординарні словосполучення як «монтажин жасагандар», «бас операторлар» і «продюсерлер» радували моє вимогливе око досить довго. А переклали фільм прогресивним методом - одна людина читає «за хлопчиків», інша - «за дівчинок». Виходило дуже, дуже сильно. Ну й звичайно, приз глядацьких симпатій одержує відмінний ворожий шаман, що виглядав схоже на актора Мілляра зі старих радянських казок типу «Баба Яга» і « Варвара-Краса, довга коса».
Про розмови вже було трошки сказане, але мало. Виправимо недогляд. Діалоги - наскрізь ідіотські, приблизно як в «Штольні», тільки пафосу більше, а змісту трохи менше. Розмовляли, мабуть, чисто для метражу.
«Я йду, тому що я повинен піти» - «Так, ти повинен піти». - «Так я йду?» - «Іди, якщо повинен». - «Ну все, я пішов».
«Навіщо він пішов?» - «Він повинен був піти, тому я сказав йому, що він повинен піти, і він пішов». - «Я піду за ним!» - «Якщо повинен, іди». - «Але чи повинен я?» - «Так хрін тебе знає, не мороч мені голову!»
От приблизно так.
І що в сухому математичному залишку? Амбіційний, дорогию проект злили під нуль. Від нудьги, у кінотеатрі подивитися можна. Чисто для урозуміння, як можна купу грошей вбухати от на таку от... я вибачаюся, фігню.
Дрозди, епт.
