Нещодавно сталося чудо - у нас на сервері з'явилася фільма «Екзистенція». Подивився я на неї задумливо, та й скачав. Взагалі-то фільма не нова, і мною вже бачена. Але гарний фільм гріх не подивитися. Навіть якщо його для цього доведеться подивитися двічі. А то й тричі, хто знає.
Перший раз я його бачив році так у двохтисячному. Був здивований. Хоча, напевно, міг бути здивований і сильніше, але на той час «Матрицю» я вже подивився, так що зовсім вже потужного враження фільм не зробив. Хоча й гарний. Потім, до речі, звірив дати виходу обох фільмів - «Матриця» вийшла в березні 1999 року, а «Екзистенція» - у жовтні (за іншим даними - у квітні), так що навряд чи, звичайно, один фільм був здертий з іншого. Хоча всяке буває.
Ну й от. Переказувати фільм не дуже хочеться, тому що він гарний (див. Конвенцію про нерозголошення), та й моменти деякі - їх однаково не опишеш, як не намагайся. Тоді, виходить, доведеться так проскакати по верхах, обкакати моменти, що не сподобалися, і виколупати з гівна по-справжньому правильні. Плюс додати на три сторінки міркувань. Загалом, все як завжди.
Взагалі-то дивитися починав з деякою обережністю. Тому що багато хто не знає, а фільмів я дивлюся трохи більше, ніж у підсумку виливаються в рецензії. Так. Просто деякі з них виявляються настільки... як би це.... колірованним калом, що в порівнянні з ними навіть «Хоттабич» починає мерехтіти й поблискувати новими, досі невідомими фарбами.
От наприклад днів п'ять назад подивився пекельний фільм під назвою “Stinger”, спільного американо-шведського виробництва. О! От це фільм! От це креатив, йоптить! От це, зрештою, нев`єбенні спецефекти! Це навіть не мій улюблений PaintBrush, це... це щось особливе. У порівнянні із цим.... цим... навіть чудовий фільм «Примара із глибини» з Олів`є Грюнером дивиться як мега-блокбастер. Навіть у нас в Україні, по-моєму, вже краще знімають. Навіть «Штольня» враження після себе покраще залишила.
І адже все без обману, 2006 рік, всі справи. Мтак. Тепер за деякі фільми просто боязно братися - а ну як там ще щось гірше ховається? І хоча щораз миготить зрадницька думка - так куди ж гірше? - життя раз за разом підносить знання: є куди, є.
Такі, розумієте, справи.
Але, звичайно, ностальгія та інші спогади перемогли - відважно запустив я фільм «Екзистенція» і, стислий у єдиному пориві подібно відточеному сталевому нерву, втикнув в екран.
У фільмі мова йде про недалеке майбутнє. Про тодішню ігрову індустрію. Про ігрові програми, які ніяк не відрізнити від реальності. І тому коли ти граєш, ніколи неможливо зрозуміти - це ще гра? Або вже ні? Це вже пішло життя, або поки ще ні? І контрапунктом маленьке, непомітне майже питаннячко: а чи варто вертатися в сіре нерухливе життя, коли гра - вона по багатьом позиціям значно цікавіше?
Режисер фільму - його звуть Девід Кроненберг. Він взагалі-то запеклий інтелектуал. І кіно знімає теж - таке ж сильно інтелектуальне й для таких же як він, дуже розумних, здатних бачити півтони й відтінки. А таких взагалі-то небагато. Фактично, їх дуже мало взагалі. І це, напевно, причина, чому «Экзистенция» так і не заборола «Матрицю». І в загалі-то, слава богу.
І от головні герої фільму - вони весь фільм не можуть зрозуміти, де вони - ще в грі, або вже в житті? І діють відповідно. І разом з ними так само метається й нічого не може зрозуміти наш славний, інтелектуальний глядач. Він, глядач, навіть, напевно, страждає від цього нерозуміння. А може бути, навпаки - ловить сильний кайф.
Інтелектуали, вони взагалі люблять, щоб усе було незрозуміло. От фільми Сокурова - це якщо з наших. Там можна двадцять хвилин показувати темний нерухливий ліс, і це буде дуже круто. Освічені глядачі будуть в екстазі - ні фіга собі, така тонка алюзія. Або може метафора. А то ще фільми Тарковського - от де розжарення інтелекту просто злітає з екрана й б'є в обличчя з розбігу! Зрозуміло й цікаво, звичайно, не всім. Більше того скажу - це цікаво рівно трьом людинам зі ста. Мені, наприклад, нецікаво, я себе інтелектуалом жодним чином не вважаю. Не курю траву, не нюхаю кокс, не читаю Паоло Коельо й не слухаю Гребеня. Простий радянський робітник - це я. Вона як. А починали, начебто, з Девіда Кроненберга.
Отож. Взагалі-то суміш гри й реальності - це зовсім не ново. Ну просто взагалі. Хто з нас, геймерів, ніколи не переносив ігровий досвід у своє життя? Хто не пуляв подумки під ноги перехожим ракети після сесії в Quake або Unreal? Хто не підбігав до автобусної зупинки боком, удосталь награвшись в GTA? Хто не нашарював час від часу уявлюваний Save|load? Ееех, яка корисна була б штуковина...
Так що ідея - вона, звичайно, гарна, але не революційна. Плюс «Матриця» показала приблизно те ж саме, але значно бюджетніше. Але ми любимо фільми не за бюджет...так, мені тут правильно підказують, не тільки за бюджет. Але й за втілення концепції в ігр...у фільмі тобто.
Концепція й антураж у фільмі злегка лякають. У ранніх кроненбергівських роботах, в «Мусі», скажемо, там теж було лякаюче. Навіть надто. Але й отут теж розслабитися й занудитися не дають - то ящірку із двома головами покажуть, то живий мобільник, то живу ігрову приставку, що хворіє, кричить і помирає, то біороз`єми в тушках головних героїв - поле діяльності для відомого камрада Фрейда просто непахане. Але, хоча старий Фрейд борозни й не зіпсує, ми його на це поле не пустимо. Саме тому й не зіпсує, що туди не потрапить. Нема чого йому там робити, Фрейдові.
Найбільше мені сподобався пістолет з костей і м'яса, що стріляє зубами. Розумний задум! Після нього приготувався дивитися на кулемет, що пуляє вирваними очима, і снайперську гвинтівку, що заряджається пальцями із заточеними пазурами, але їх не показали. Але ж були ж, точно знаю!
Як виглядають ігрові персонажі, теж сподобалося, коли вони по десять раз повторювали те саме - нагадало Morrowind.
Актори зіграли так, як зіграли, тобто непогано. Забавно, що в деяких персонажів російські прізвища - Пикуль, Винокур, Карлов, а в деяких і імена - Євгеній. Щось тут ховається за хитрим задумом режисера, не інакше.
Про зйомки, звуки й спецефекти писати жаги немає ніякої. Як тут недавно помітив один знайомий Жека - «як пояснити людям, що в іграх типу “Fallout, Thief і Arcanum графіка - це не головне?!» От приблизно така ж картина й тут. Графіка - вона отут повз каси. Хоча музика, до речі, відмінна, похмура, тривожна - саме як я люблю, і дуже в тему.
От граю я зараз, наприклад, у відмінну іграшку - Grandia II. Графіка - так собі, незважаючи на 2001 рік виготовлення, часом щиро лякає, звук непоганий, музика відмінна. Але головне - сюжет! Сюжетом дуже задоволений, скажу більше - піднесений. Як і діалогами, до речі, в мені нічого подібного написати, напевно, не вийде. Японці, до речі, робили, і це дуже помітно. Дуже рекомендую.
Так, щось я знову про гру, а не про фільм. Тоді про фільм. «Екзистенція» - він як гарна японська гра: графіка нікудишня, звуки дивні, персонажі майже однакові, але затягує - по саме не балуйся. Сподобалося. Дуже. Рекомендую.
Хоч я й не інтелектуал зовсім, так.
PS: Але особливо нервовим, незамутненим дівчатам дивитися все-таки треба поостерігатися - дуже там багато розчленки й іншої анатомії. Будьте пильні, громадяни!
