Сьогодні нарешті-те догледів хвилини, що залишилися, художнього мега-фільму російського виробництва за назвою «Перший після бога». Фільма зробила винятково жорстоке враження, дуже, дуже вражений.
Сюжет. Іде Друга Світова Війна, вона ж - для нас - Велика Вітчизняна. Війна йде не просто так, а до завершення, фільм починається відразу із сорок п'ятого року, із зими. Балтійський флот робить все можливе для якнайшвидшого вибивання ворога з війни, для чого радянські підводні човни щодня виходять на полювання за німецькими транспортами й бойовими кораблями, і трапляється, навіть їх палять. Втрата корабля - це серйозний удар по боєздатності німецького флоту, тому що один-єдиний транспорт може перевозити до дивізії живої сили супротивника, а вже сталі й часу на нього витрачене навіть більше чим на створення й озброєння повновагої німецької танкової дивізії.
До речі, не слід думати, що радянські підводники займаються чимсь аморальним і неблагородним, знищуючи транспорти, на яких, між іншим говорячи, перевозили не тільки військову силу, але часом і евакуювали мирне населення й поранених. По-перше, ішла війна, і церемонитися було ні до чого. По-друге, німці займалися цим значно раніше, перетопивши до 1940 року більшу частину британського торговельного флоту.
Так мова-то, власно, і не про це зовсім. Мова про те, що серед звичайних радянських підводників є особливий підводник - якийсь капітан Олександр Маринін. Капітан не один раз вертався цілим і непошкодженим із найнебезпечніших завдань, проходячи крізь німецькі мінні поля як ніж крізь масло. Свою невразливість кіношний капітан пояснює просто - везе мені, каже. Молодця. Після геройських морських походів капітан Маринін не менш геройськи зависає - жере горілку як божевільний разом з іншими капітанами, і трахкає шведських повій у сусіднім містечку. Трахкає він їх не просто так, як останнє бидло, а в кращих традиціях радянської офіцерської школи - попередньо ретельно відтанцював і відговоривши довгі монологи на французькій. Чому на французькій, залишилося незрозумілим, очевидно на знімальній площадці не виявилося фахівця зі шведської мови, знайшли тільки французького. Капітан Маринін, тим часом, не розслабляється, має французьку шведку з усім старанням, так захопившись процесом, що забиває половий орган на навколишні реалії. Подумаєш - війна! Подумаєш - військовий борг! Бач чого видумали - щовечора вертатися на базу! Людині хочеться іпацця - будьте люб'язні! Героїчний капітан так захоплений огулюванням шведської бляді, що навіть пропускає свій вихід у море, замість нього виходить інший підводник, і, як це звичайно буває, гине під нальотом німецької авіації. Так, от так, хлопці, Мариніну везло, а цей другий - не Маринін, йому не везе. Протверезівши, відважний трахаль вертається-таки на базу, де попадає під арешт похмурого майора НКВД. Похмурий майор чхати хотів на кількаразове порушення режиму, його цікавить одне питання - а чи підкований капітан Маринін ідейно? Чи надійний морально? Для перевірки зазначених тез, служник репресивного апарата водить Мариніна по в'язниці, відстрелюючи пацюків, всучує йому в команду ненадійного попівського синка й, зрештою, переконавшись у повній неблагонадійності капітана, відбирає особисту зброю й заарештовує.
На морі тим часом діється повна каша. Втративши везучого Мариніна, військова база в повній паніці, а отут ще, виявляється, німці планують черговий мега-конвой! Треба його перехопити, але нема кому! Тільки Маринін може врятувати ситуацію! Капітан першого рангу, що трясеться - якого по фільму чомусь іноді називають комбригом, хоча це начебто б трохи не те - вымалює у злісного енкаведешника прощення для бабія й алкоголіка Мариніна. Маринін виходить у море й відважно знищує німецький транспорт «Аттила», після чого приводить покоцану, але не зломлену морально підлодку на базу. Усі в шоці, усі в захваті, тільки похмурий майор НКВД скрегоче зубами в неспроможній люті. Завіса.
Насмілюся помітити, подібної херні не бачив більш ніде.
Актори вбили на сто балів всі абсолютно. Особливо жже сам Маринін - актор на прізвище Орлов з меліруванням на лівій скроні. Наступним йде похмурий майор - старий шановний актор Михайло Гомиашвілі. Та всі, власно, запалили запекло, нормально зіграної ролі не побачив ні однієї.
Спецефекти вийшли навіть ще більше жорсткими, ніж актори. Усього у фільмі рівно три батальні сцени, одна довжиною тридцять секунд, інша - сорок, і третя - вона ж фінальна - хвилини три. Перегляд згаданих сцен навіяв спогади про комп'ютерну гру Quake 2, більше ніде не бачив таких восьмикутних жовтогарячих вибухів. Ще одна особливість батальних сцен - винятково швидкий монтаж, жоден епізод не триває більше ніж півсекунди. Як людина, що трохи розбирається у відеомонтажі, та й взагалі великий фахівець у всіх практично сферах, авторитетно заявляю: швидкий монтаж - кращий засіб, щоб глядач не зрозумів, яку туфту йому впаривають під виглядом спецефектів. Рекомендую переглядати сцени бою уповільнено - виходить дуже смішно.
Як це в нас прийняте, фільм заснований на реальних подіях. Капітан Маринін має реального прототипа - Олександра Маринеско. Той теж приблизно так само жер горілку й шлявся по бабах, за що й був зрештою розжалуваний. Славний в основному затопленням німецького суперлайнера «Вільгельм Густлов» і допоміжного крейсера «Генерал Штойбен» в 1945 році. Незважаючи на це, прижиттєвих нагород, у зв'язку із власним моральним розкладанням, не одержав. Так що, у принципі, для увічнення у фільмі могли б кого-небудь іншого із числа підводників, що діяли в Балтиці, вибрати.
У цілому - огидний фільм, рідке гівно.
