Сидячи у квартирі й люто брязкаючи зубами від холоду, прийняв відповідальне рішення подивитися для підняття настрою фільм. Ну там, надзвичайний стан у місті - те се, маршрутки не ходять, сніг не відгрібають - а отут я весь у білому дивлюся фільм. Заковика уклалася у відсутності фільму з достатньою кількістю пафосу, щоб барвисто цю картину доповнити. Але я й отут не протупив - пригадав слова камрада Брабуса про фільм Lord Of War з Ніколасом Кейджем у головній ролі.
Слова Брабуса про цей фільм були, щоправда, не дуже хвалебними, згаданий камрад обвинуватив фільм у великий нудності й взагалі - затянутости, але це тільки піддало азарту. Мов - а от вам, все не так, хлопці! Розкотимо весь фільм по кісточках, розберемо все до нитки, не помилуємо нікого. З такими приблизно думками закачав собі фільм і прийнявся зірко його дивитися. Від фільму відразу повіяло ностальгією. Ностальгію приніс сюжет. У далекому 1984 році в Америку приїхала родина емігрантів з України - мати, батько й двоє дітей - Юрій і Віталій. Приїхали вони, зрозуміло, не просто так - а тому що євреї, з гарним єврейським прізвищем Орлови. Почувши це, п'ять хвилин гоготав - гарних євреїв у нас отут у Союзі вирощували, кольорованних. Правда, потім з'ясувалося, що Орлови просто прикидалися євреями, а насправді - чистокровні українці. Ну я сам теж українець, хоча й не чистокровний, тому прийнявся дивитися ще більш зацікавлено. Фальшиві євреї Орлови в Америці заробилися справжніми - тримають гарний єврейський ресторанчик, де готовлять борщ із кошерних продуктів, ходять у храм, носять чорні єврейські капелюхи й з ранку до вечора читають Тору. Одним словом, все йде за планом, все йде прекрасно. Але отут старшому синові Юрію починає свербіти у....хм, у мозках, він кидає ресторанний бізнес і стає торговцем зброєю. Весь фільм, що залишилося, він торгує зброєю - торгує, торгує, торгує, торгує, торгує, починаючи від автомата «Узі» у єдиному екземплярі й закінчуючи тридцятьма тисячами старих радянських «Калашникових». Виглядає по-різному - іноді прикольно, іноді тупо. Старшого сина Юрія, як можна догадатися, грає актор Ніколас Кейдж. В актора Кейджа є всього одна гарна роль - роль мега-дільця у фільмі Family Man. Там він саме на своєму місці - бігає зі страшним вираженням обличчя, домагається справедливості, потім усвідомлює принадності сімейного життя, і все таке. Фільм був відмінний, дивився чотири рази, не розчарувався. Інші фільми з товаришем Кейджем, вони, як би це - не особливо. Фільм «Викрасти за 60 секунд» взагалі дебільно злив - угонщик з Ніколаса вийшов просто ніякий, якби не Анжелка Джолі - записали б фільм у відстій без розмов. От і отут - торговець зброєю не дуже переконує, якийсь він не такий, цей торговець, якийсь неправильний. Хоча начебто наш, начебто земляк. Отут потрібно окремо торкнутися теми вірогідності відображення у фільмі реалій. По-перше, незрозуміло, для чого героя зробили саме українцем - напевно, щоб ще раз тикнути мордою в бруд - от, розумієте, СРСР нікого крім терористів і торговців зброєю, вважай, і не народжував. Ні, ну іноді там були Пушкіни й Достоєвські, але це рідко, а в основному - мерзенне здорове бидло, що вміє тільки з автоматів чергами стріляти. В «Карателі» був такий росіянин, на сто відсотків під ці вимоги підходящий, в «Пограбуванні по-італійському» теж був ідентичний українець, і тепер от ще з'явилися - в «Збройовому бароні», але отут уже цілу родину підігнали, для масовості. По-друге, якщо вже зробили героїв українцями, слід було трохи поспілкуватися зі справжніми українцями, або хоча б росіянами, щоб усвідомити собі ряд речей. Наприклад, що брати рідко називають один одного повними іменами - типу «Ти згодний, брат Юрій?» - «Звичайно, Віталій, давай вип'ємо горілки!». Наприклад, що горілку з горла п'ють тільки бомжі, нормальні люди користуються склянками. Наприклад, що цілувати зображення Горбачова в телевізорі міг тільки божевільний. Ще дуже забавно виглядають деякі репліки. Наприклад, той же Юрій, обслюнявив Горбачова в телевізорі, зі сльозами розчулення на очах викликує: « Нарешті Союз став вільним!» Це ж скільки треба випити, щоб сказати таке? СРСР ніхто з живучих у ньому особливо не любив, це зрозуміло, але ставати перед плямистим генсеком на коліна - це типу небагато перебір. Ну й плюс, розповівши про свою неймовірну ностальгію по Батьківщині, Юрик негайно їде туди купувати й продавати зброю. Патріот, мля. Закінчується фільм оптимістично - Юрика заарештовує бравий інтерполовець, але за того заступаються великі дядьки з Вашингтона, і його відпускають. Ну й наприкінці - неодмінний напис «Фільм заснований на реальних подіях», чисто «9 Рота». Режисерська робота й задум блиснули рівно у двох місцях - на початку, при демонстрації контрабанди патронів з Одеси в Африку, хід оригінальний, нічого не скажеш. І ще - при розбиранні незаможними африканцями літака, який сів на ґрунтову (!) дорогу, на запчастини. Це нічого так було - симпатично. В іншому - нічого більше запам`ятного у фільмі замічено не було, хоча знятий начебто не сто років тому, а в 2005 році. М-так. Враження фільм після себе залишив досить капосне. Начебто щось режисер хотів сказати, але що саме - не зовсім зрозуміло, прямо як у фільмах Сокурова. Плюс ще коли про твою країну гидоти розповідають - це теж не дуже приємно. Був ще такий фільм - Marksman з Уеслі Снайпсом (див. відповідну замітку), от від нього дуже схоже враження залишалося. Вердикт - фигня, не дивитися.
