Рецензія на фільм «Шерлок Холмс»

Оскільки в матеріальному житті тимчасово намітилися певні труднощі, не став іти дивитися «Шерлока Холмса» у кінотеатр, а залишився вдома (добре - не в себе!), де й віддивився шуканого Холмса в пристойному телесінке. Переглядом залишився задоволений.

Насамперед варто сказати от що - споконвічно до ідеї заняття у фільмі Роберта Дауні-молодшого в ролі Шерлока я віднісся різко негативно. Тому що ну який він нафіг Великий Детектив (по термінології Залізного Роджера)? Він скоріше такий собі Том Сойєр, який подорослішав і сильно заматерів та неодноразово ознайомився із різноманітними субстанціями й сексуальними збоченнями. Одним словом, на аскета й інтелектуала Холмса не схожий анітрохи. Інша справа - Джуд Лоу в ролі Ватсона! Ватсон повинен був вийти прекрасним - виплеканий аристократ і джентльмен, як виразився колись старовина Грумський, по іншому, щоправда, приводу.

Загалом, маю сказати, що в цьому випадку я виявився прав рівно наполовину. Тому що Ватсон, і справді, виявився дуже гарним. Але нітрохи не гірше виступив і Роберт - Шерлок вийшов дуже живим, дотепним і геть-чисто реальним.

Тут, до речі, варто чітко розуміти - даний Холмс нітрохи не схожий на свого ливановського попередника. Із загального в них хіба що трубка й схильність до перевдягання й маскування. Все інше - сугубо своє, новаторське. І це, мені здається, якщо й не стовідсотково вірний хід, то у всякому разі цікавий і гідний поваги прийом.

Благо режисером даного фільму виступив не аби хто, а сам Гай Річі, автор безсмертних «Карт, грошей і двох стволів», «Спиздили» та «Рокнрольщика». І якщо у своїх перших фільмах він оперував мікробюджетами, отчого картини виходили трохи камерними а-ля ранній Квентін наш Тарантіно, то із шерлоковими дев'яноста мільйонами можна вже було розгорнутися й дати як треба. І, що характерно, камрад Річі дав.

Сюжет фільму закручений навколо протистояння бравого Холмса (а також не менш бравого Ватсона) і злісного чаклуна й чарівника Блеквуда, який має намір, як це прийнято в чаклунів, захопити світ і образливо поржати над поневоленими людьми. Ну й попутно Зохавати Всіх, звичайно ж. За Холмса кулаки тримає Тупа Лондонська Поліція на чолі з інспектором Лестрейдом (зовсім не схожий на Брондукова, явний недогляд!), а всіляко капостить і заважає йому жидомасонський Орден Чотирьох.

На перший погляд багатьом здається, що таке шарахання в містицизм і надприродне - воно нетипово для Гаю Річі й піде фільму тільки на шкоду. Але наприкінці режисер грамотно розставляє всі крапки над «І» та роз'ясняє, про що нам, власно, показували кіно. Виглядає не дуже переконливо, зате бадьоро і є можливість побити себе кулаком у груди й покричати «От! От! Я так і знав!». Або хоча б прикинутися, що так і знав, якщо вже зовсім не склалося догадатися.

Крім того, у новому тисячоріччі Холмс виглядає зовсім інакше, чим думав режисер Масленніков тридцятьма роками раніше, і однозначно не так, як припускав у свій час сер Артур Ігнатіус Дойл по кличці Конан. Новий Шерлок в основному б'ється, бігає, підслуховує, курить трубку, звільняє друзів, каже ущипливі слова й отримує за це по морді. Тобто поводиться як типовий герой Роберта Дауні-молодшого. І виглядає це дуже навіть непогано.

Фактуру Джона Ватсона теж неабияк змінили. Тепер це не меланхолічний хлюпік, а-ля денбраунівська Софі Невьо з усіма цими «Холмс, але як???» Тепер це такий собі твердий і суворий дядько, який при необхідності й шмальнути може без промаху, і у фізію засвітити не гірше якого-небудь Валуєва. Ну або Жириновського наприклад, я не знаю.

З інших можна відзначити тільки Ірен Адлер (Іру Орлову, якщо російською) у виконанні Рейчел Макадамс - таке гламурне кісо з димедролом у гранованій склянці, та ще, напевно, злісного лорда Блеквуда (Марк Стронг). Ну, тут, в принципі, все зрозуміло, громадяну Стронгу - у дівоцтві Марко Джузеппе Салуссолья - з його австро-італійським походженням тільки інтелігентних (і тому особливо безсердечних) лиходіїв і грати.

Намальований Лондон з усіма цими брудними вуличками, дощем, юрбами на вулицях і спорудженим Тавер-бріджем виглядає просто здорово. Уже не знаю чому, але сильно нагадав мені про гарний фільм «Видок». Судячи з деяких реплік в Інтернеті, не тільки мені. І це при тому, що спільного там дуже мало - ніяких великих планів випнутих очей і кислотних заходів.

Етнічна музика Ханса Ціммера під час погонь і мордобоїв теж доставляє. До речі, самі бійки зняті у фірмовій гаєвській манері - з уповільненнями, проговором уголос думок героїв, та іншими смачностями. При перегляді я облизувався й пускав неусвідомлену слину багаторазово.

У цілому, дуже гарний фільм, нове прочитання класики - Гай Юлій Річі не підвів. У моїх очах він тепер після ідіотського «Револьвера» однозначно реабілітований. Молодцем, камрад!