Рецензія на фільм «Каскадер» (2024)
Недооцінена пригода Раяна Ґослінґа
Минулого року Раян Ґослінґ вкотре довів, що є однією з головних голлівудських зірок нашого часу, отримавши номінацію на премію «Оскар» за втілення Кена у хітовій сатиричній стрічці «Барбі» режисерки Ґрети Ґервіґ (що стала найприбутковішим фільмом року та найприбутковішим фільмом, знятим жінкою-режисером). Менше ніж за рік він повернувся у кінотеатри у зовсім іншому амплуа — відважного (і дуже харизматичного) каскадера Кольта Сіверса у комедійному екшні «Каскадер». І якщо ви досі не бачили це кіно, то мерщій це виправляти.
Стрічка «Каскадер», яку надихнули бойовики 1980-х, 1990-х і навіть 2000-х (адже на них виріс режисер Девід Літч), розповідає про каскадера Кольта Сіверса, якому останні кілька років не щастить ані у професійному, ані в особистому житті. Нещасний випадок на зйомках та перелом спини (так, робота каскадерів часто дуже травматична, незважаючи на всю страховку) перетворили його на самотнього й замкненого чоловіка, який замість зйомок у блокбастерах тепер працює в... сімейному ресторані, де паркує машини. Але коли зі знімального майданчика пропадає головна зірка стрічки Том Райдер (цю роль грає Аарон Тейлор-Джонсон, але не будемо спойлерити деталі про його персонажа), дублером якого Кольт працював багато років, його знову запрошують виконувати складні трюки перед камерою. Тоді як за камерою знаходиться його колишнє кохання — колись операторка Джоді Морено, яка стала режисеркою. І вона не пробачила Кольту те, як він від неї відморозився після травми.
Сказати, що Ґослінґ ідеально вписався в цю роль і цей образ нещасного, але незламного каскадера, — це нічого не сказати. Він буквально знову віддав всього себе фільму, хоча фільм «Каскадер» точно ніхто не буде номінувати на «Оскар» (як не номінують і самих каскадерів). Тому що Ґослінґ — справжній професіонал і завжди грає так, щоб вразити й розважити глядачів. І навіть у жанрі пригодницького бойовика, де є багато комедії, змусити нас пустити сльозу (хоча за це варто теж подякувати його талановитій напарниці Емілі Блант, яка зіграла Джоді Морено). Особливо сподобалася цитата про те, що Кольт «так звик грати другу скрипку в чужих блокбастерах, що забув, як звучить його власна». Адже це буває знайомо усім нам, чи не так? Це точно одна з кращих комедійних ролей Ґослінґа, що трохи перегукується з його роллю зі стрічки «Круті чуваки» (яку теж недооцінили), бо там його персонаж, якому дуже не щастить, також веде небезпечне розслідування.
Взагалі у Ґослінґа справжній талант навіть такі «попкорнові» ролі робити значно глибшими, ніж вони були на папері. Його каскадер не страждає від надмірного мачизму (екшн Літча весь час майстерно висміює це шкідливе соціальне явище у кіно та в житті), адже не боїться показувати у кадрі глядачам свої справжні емоції, хоча й приховує їх від своєї колишньої, бо боїться здатися їй надто вразливим, тож з готовністю двадцять разів дозволяє підпалювати себе на знімальному майданчику, роблячи вигляд, що все окей. Але, як він сам зазначає в одній зі сцен, насправді він не куленепробивний. Хоча глядачам він розкривається значно раніше за головну героїню — чого тільки вартує та сцена, де він плаче в машині під пісню Тейлор Свіфт. Такого у бойовиках минулого століття точно не показали б через стереотипи маскулінності, де чоловікам у кадрі й посміхатися не дозволяли, не те що плакати (згадайте лише усіх тих персонажів Шварценеггера, Сталлоне та інших екшн-зірок того часу).
Досить кумедно, що на головну жіночу роль Літч покликав саме Блант, зірку «Оппенгеймера», який минулого року «конкурував» з «Барбі» (хоча насправді їхній незвичайний дует приніс успіх обом стрічкам). З Ґослінґа та Блант вийшла дуже класна, емоційна та весела пара закоханих, які через низку божевільних обставин ніяк не можуть помиритися і зізнатися одне одному в своїх почуттях. Дуже круто, що Літч зробив акцент на романі Кольта та Джоді, що є серцем «Каскадера», адже Кольт так сильно її кохає, що готовий заради неї на будь-які небезпечні трюки (а їх тут задосить, бо фільм цілком виправдовує свою назву протягом усіх двох годин).
Запальний екшн «Каскадер» вийшов у світовий прокат наприкінці квітня і мав би стати хітом, проте заробив лише скромні 130 мільйонів доларів (при бюджеті у 130 млн). І це велика проблема, адже після отаких от «провалів» голлівудські продюсери (типу тієї, яку тут зіграла зірка серіалу «Тед Лассо» Ханна Веддінгхем) й не дають «зелене світло» оригінальним фільмам, а замість них продовжують штампувати безкінечні сиквели й рімейки. Бо саме вони наразі очолюють бокс-офіс цього року. І це дуже сумно, адже «Каскадер» — дійсно якісне, свіже й оригінальне кіно з чудовими акторами, які вклали у цю пригоду свою душу, та неймовірними каскадерами, які залишилися за кадром, але без них цей фільм (та й будь-який фільм навіть з мінімальним екшном) ніколи б не з'явився на світ. Тому стоячи аплодую команді каскадерів «Каскадера». Вони вже давно заслужили на те, щоб для них створили окрему номінацію на «Оскарі». Якщо монтаж звуку може отримати «Оскар», то й люди, які буквально щодня ризикують на знімальних майданчиках своїм здоров'ям, а часом і життям, теж мають право на цю золоту статуетку. Це дійсно недооцінена та одна з найнебезпечніших цивільних професій у світі. І персонаж Ґослінґа нагадує усім нам, що каскадери — справжні герої великого й малого екранів.
Якщо ви любите Ґослінґа та Блант, а також франшизи «Смертельна зброя» та «Година пік», то «Каскадер» вас точно не розчарує. А ще Літч підібрав для свого нового романтично-комедійного екшну фантастичний саундтрек з рок-гітів, яким складно не підспівувати.
