Рецензія на фільм «Захар Беркут»
Перший український кіноепік

11 жовтня 2019,  01:31 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Повість Івана Франка «Захар Беркут» давно є наріжним каменем української літератури, присвяченій героїчній боротьбі українського народу за свою свободу і незалежність, яка наповнена символізмом і несе в собі заповіт для всіх майбутніх поколінь українців. Вперше її екранізували на початку 1970-х років, за часів Радянського Союзу, але фільм Леоніда Осики не пройшов випробування часом, і ви навряд чи його бачили. А ось другу екранізацію «Захара Беркута», яка виходить на екрани у 2019, навряд чи чекає подібна доля, оскільки вона була знята з справжнім голлівудським розмахом.

З перших кадрів фільм «Захар Беркут» відправляє нас в мальовничі українські Карпати, де в 1241 році на вершині гори розташувалося озеро, а поруч з ним – селище Тухля, жителі якого живуть за своїми законами і ні перед ким не стають на коліна. Селищем керує мудрий староста Захар Беркут (Роберт Патрік), який виховував синів Івана (Рокі Майєрс) та Максима (Алекс МакНіколл) відважними захисниками своїх людей і своєї землі. Як раптом до них заявився боярин Тугар Вовк (Томмі Фленаган) з дарчою короля Данила на землі тухольців, і у волелюбного українського народу одразу виникає з ним конфлікт, на тлі якого Максим закохується в дочку Тугара Мирославу (Поппі Дрейтон), яка зовсім не схожа на свого зарозумілого й підлого батька і стає на бік горців. Але Тугар, який вважає тухольців «смердами», є не єдиною їхньою проблемою, оскільки в Карпати приходить монгольська орда під керівництвом хана Бурунди (Цегмід Церенболд), яка палить місцеві селища і вбиває українців заради забави. І відважні тухольці беруться за зброю, оскільки не бажають бути рабами.

Хто б міг подумати, що зі злого Термінатора вийде такий мудрий карпатський староста, але Роберт Патрік викликає весь фільм виключно теплі почуття. Йому дійсно віриш, як віриш і Томмі Фленагану в образі Тугара. Вони втілюють двох протилежних правителів – один намагається об'єднати народ і укласти союз з боярином перед лицем спільного ворога, а другий піклується виключно про свою шкуру і готовий продати всіх і вся заради своєї власної вигоди. Чи не нагадує вам це сучасну українську політику? Так, нам всім багато чому варто повчитися у мудрого Захара Беркута.

Разом з американськими, британськими і монгольськими акторами в «Захарі Беркуті» з'явилися і українці, зокрема Олег Волощенко, Андрій Ісаєнко та Аліна Коваленко. Вони втілили кращого воїна Тугара Гарда, могутнього тухольського коваля Петра і дружину Івана Росану, яка нагадує нам про те, як важко чекати кохану людину, коли вона вирушає воювати. Відразу пригадуються ті сім'ї, які зараз чекають своїх чоловіків і дружин, синів і дочок з війни на сході України. Їм за це не дають медалі, але це дуже тяжка ноша, і добре, що такий масштабний фільм звертає свою увагу на даний аспект військового часу.

Окремих оплесків заслуговує Богун у втіленні Олівера Тревени. Сини Захара звільняють його з монгольського полону, і лютий воїн стає на бік тухольців, що є дуже вчасним у період битв з монголами. Якби все навколо асоціювали українців з ним, ніхто б не ризикнув нападати на Україну. Це просто Рембо в тілі вікінга.

В Україні нічого подібного ще не знімали, тому порівнювати цей історичний бойовик ні з чим, але якщо порівнювати із зарубіжними епіками, то «Захар Беркут» найбільше своєю атмосферою і битвами мені нагадав «Трою». Навіть актор Роки Майєрс, який грає Івана Беркута, чимось схожий на Гектора у втіленні Еріка Бани. Акторська гра і операторська робота в даній екранізації знаходяться на висоті, як і епічний саундтрек, від якого проймає до мурашок і бере гордість, й ці чудові костюми. Особливо радує при перегляді, з якою повагою і розумінням зарубіжні актори поставилися до української історії та боротьби за незалежність і перейнялися нею, адже це вічна сага про протистояння добра і зла, яка буде зрозуміла будь-якому народу, що боровся і бореться за свій світ і свою землю.

На додаток режисери Ахтем Сеітаблаєв і Джон Вінн зняли свою екранізацію роману Франка з величезною любов'ю до Карпат, і коли ці величні гори вперше з'являться на екрані, у вас перехопить дух, як від тих новозеландських пейзажів з «Володаря перснів» (я не перебільшую, просто іноді ми забуваємо про ту красу, яка знаходиться так близько від нас). Звичайно було б дуже круто, якби ми зняли все це самі й зіграли самі, але навряд чи б поодинці у нас вийшло таке епічне кіно. Тому вважаю, що об'єднатися з закордонними акторами і кінематографістами, щоб гідно перенести цю епічну повість на великий екран, було правильною ідеєю, й таким чином про фільм про український народ і українську історію почує набагато більше людей.

Єдина, на щастя, проблема «Захара Беркута» полягає в тому, що він виявився затягнутим. Фільм йде 2 години 15 хвилин, а таке відчуття, що всі 3 години. Тут можна було б вирізати кілька епізодів, і фільм би від цього нічого не втратив, а навіть навпаки, залишив би глядачів з бажанням побачити більше. А то ця екранізація трохи схожа на двосерійний міні-серіал: його перша частина розповідає про протистояння тухульців з Тугаром Вовком, а друга – вже про безпосередню війну з ханом Бурундою. Тому дуже шкода, коли нетерплячі глядачі йдуть одразу після фінальної битви і не чують того послання українському народу, яке в кінці вимовляє Захар Беркут, адже воно говорить про об'єднання суспільства перед лицем ворога в найважчі часи, і зараз, як ніколи, нам всім потрібно про це пам'ятати кожен день. Адже боротьба за нашу незалежність триває.

«Захар Беркут» є справжнім героїчним кіноепосом про незламний дух українського народу, який кожен патріот повинен побачити на великому екрані.

22548 

5 коментарів

saderWar

23 жовтня 2019, 20:33

Украинцы в 13 веке?
1 / 2 
Елена Стрельбицкая в ответ на saderWar

25 листопада 2019, 19:19

Конечно. Впервые Украина упоминается в летописи 12 века.

2 / 1 
rusich

4 грудня 2019, 07:30

Очень интересно. В середине 13-го века в Карпатах, в отдельно взятом селе живет украинский народ и то ли не знает, то ли знать не хочет что находится на землях галицко-волынского русского княжества. Но князю Даниилу Галицкому свобода маленького, но гордого украинского народа как кость в горле. Настолько важно ему поработить укров что занялся он этим прям посреди монгольского нашествия на его земли, и подарил село подлому боярину, хотя до этого всячески с боярами боролся и земли отбирал. А тут ещё один из самых крупных полководцев Батыя Бурундай посреди похода монголов в Европу лезет на гору дабы поставить гордых укров на колени, странно что сам Батый со всей ордой туда не полез, побоялся наверное. Обязательно посмотрю, посмеюсь.

1 / 2 
олег в ответ на Елена Стрельбицкая

6 грудня 2019, 21:04

Слово оукраина существовало как минимум с XII века. Впервые оно упоминается в Ипатьевской летописи 1187 года в связи со смертью на Переяславщине князя Владимира Глебовича, позднее - в летописях 1189 и 1213 годов. Эти упоминания относились к окраинным территориям Переяславского, Галицкого и Волынского княжеств. С того времени и почти до XVI века в письменных источниках слово оукраина употреблялось в значении «пограничные земли» без привязки к какому-либо определенному региону с четкими границами.
0 / 0 
Елена Стрельбицкая в ответ на олег

31 липня 2020, 17:44

Правильно. Это одна из версий. Популярная среди советских историков.
За другою версією, «Україна» має значення «рідний край, країна, земля». Наприклад, історик Олександр Палій вважає, що слово було простим синонімом слів «князівство», «земля».

А канадський історик Орест Субтельний висловив таку думку з цього приводу: «Слово „Україна“ вперше з'являється в літописах у 1187 р. і спочатку вживається як географічне позначення Київського порубіжжя».

То есть слово «Україна» обозначает те земли, что прилегают к Киевскому княжеству, образованному на месте распада Киевской Руси, куда входило и Галицко-Волынское княжество (и с которым мы в 21 веке одно целое). А «Захар Беркут» как раз показывает тех великих и очень свободолюбивых предков современных украинцев, благодаря которым Украина выстояла все навалы и по сей день сохраняет свою независимость. Если кто вдруг сомневается, то Захар и его семья — это самые настоящие украинцы. Да, в 13 веке.

1 / 0 
Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: