Рецензія на фільм «Надерти дупу»
Так, дійсно - я швидше-таки фанат Періс Хілтон, ніж Людини-павука, Фантастичної Четвірки або Супермена. Але це не тільки тому, що я бачив порнушку з Періс. Просто супергероям властиво в кінці фільму, лежачи на лопатках як слід розсердитися, зібрати останні сили, і з героїчним криком від душі садануть по ворогові напалмом звідкись залишилися суперсил. Власне цього і чекаєш від серії до серії, до цього звик.
Взагалі, більш явно все це драматичне відтягування на кінець було висловлено у мультиках про роботів, які я дивився на початку 90х. Чомусь зараз всі подумали про мультфільм «Суперкнига» (ті, хто не в курсі - це такий тошнотний мульт про червоного робота з хрестом на пузі, що переслідував біблійні теми), але я кажу про «Вольтрона - Захисника Всесвіту». Я був тоді ще дрібною шкільнотою, але вже тоді мені не давали спокою питання, наприклад - чому, коли Вольтрон охоплює - п'ять японців, керуючі їм зсередини, корчаться від болю, потіють і втрачають свідомість? Чому не зробити знову ту ж саме суперзброю, якою минулого разу за зовсім безглузду випадковістю, таки не вдалося добити Вольтрона? Чому Вольтрон використовує свій меч у самому-самому кінці бою, коли вже половина екіпажу спітніла і без свідомості? І так від серії до серії.
А ось ще про суперздатності: Хімен - хто-небудь бачив, як він перетворюється назад у принца Адама? Ось цікаво ж! А як Локк в Димка перетворюється?! Хоча ні, це вже не звідси.
Так от. Незважаючи на досить прохолодне моє ставлення до Супергеройських фільмів, яке ще більше охололо після перегляду «Хранителів», а потім злегка відтануло після «Супергеройського кіна», я не пошкодував часу на перегляд фільму «Надерти дупу».
Власне фільм розповідає про підлітка Дейва Лізевскі, який не маючи ніяких надздібностей, одягає на себе костюм супергероя і йде на нерівну сутичку зі злом. З жанром побаченого мені було визначитися дуже важко - з перших же хвилин фільм налаштував мене на те, що я дивлюся чергову тупу комедію з тупими підлітками, суперздатностями і миготящими там і сям цицьками. З цього мені було дивно бачити тут таких видатних акторів, як Марк Стронг і Ніколас Кейдж.
Приблизно до середини фільму, коли то там, то сям почали вибухати голови і відлітати кінцівки, я зрозумів, що фільм для перегляду я вибрав підходящий. Все, що відбувається на екрані мені чомусь було непередбачуваним, за інерцією чекаєш від героїв стандартних жанрових кліше, а кожен раз обламуєшся. Я навіть хвилюватися почав, злитися на «поганих» і радіти за успіхи «хороших». Фільм гармонійно поєднує і відмінний стьоб над всім тим, до чого ми звикли, і добрий трешевий бойовичок. Тут і соціальна драма про людей, які віддають перевагу скоріше пройти не втручаючись і не піднімаючи очей, коли комусь поруч потрібна допомога. І виходить, що в герої йдуть досить сумнівні кандидати - відчайдушний поліцейський, що жадає помсти за будь-яку ціну, загравшийся любитель коміксів про супергероїв і син, який хоче батьківського визнання.
Останні півгодини, в яких героїня дванадцятирічної Хлої Моретц трощили все і по-всякому - це просто шикарно. Шикарно і під шикарну музику. Я Хлою навіть на сайт до нас додав після цього. Маленька, спритна, з милою мордочкою - диво!
Ще хочу згадати про Кейджа - рідкісний випадок, коли я спостерігаючи за ним не згадував про індіанців. Чи у нього тут зачіска краща ніж зазвичай, не знаю.
Відмінне кіно, сьогодні ж перегляну його знову. І вам дивитися!
