Рецензія на фільм «Гаррі Поттер і принц-полукровка»
Перший раз таке спостерігаю - у прем'єрний день всі місцеві кінотеатри були забиті під зав'язку, народ пер у зали стрункими юрбами «Першотравень-стайл». Навіть на «Трансформерах 2'» такого, по ходу, не було. І це, товариші, досить дивно. Тому що « От такий от, розумієте, зміст двогодинного фільму. Я взагалі ж думав, що високе вміння напихувати у фільм купу зовсім не зв'язаних один з одним епізодів доступно тільки вітчизняним режисерам - зовсім недавно, наприклад, його блискуче продемонстрував нам Федір Бондарчук у своєму немеркнучому шедеврі «Населений Острів». Але тепер, як бачимо, серйознішу конкуренцію Теодору має намір скласти британський режисер Девід Йетс! Додику вдалося практично неможливе - він мистецьки вбив практично всі згадування, чому в назві фільму згадується якийсь там принц. Тому що мова у фільмі взагалі не про це. Гарик цілується з дівчиною, Рон цілується з дівчиною, Джинні цілується із хлопцем (шкода, краще б з дівчиною). Триває чемпіонат по квіддичу, ходить зовсім кошмарна Луна Лавгуд в елтонджонівських окулярах, педофіл Слагхорн читає відхідну молитву гігантському павуку. Дамблдор колише покоцану культяпку й говорить, що всьому виною бандитська куля. Гаррі поринає в чужі спогади, які зовсім незрозуміло що повинні ілюструвати, і, тупотячи, бігає по очеретяним плавням як ціла череда спанієлів. У результаті глядач у здивуванні: весь попкорн з'їдений, бідон з колою осушений до дна, а фільм ще не закінчився, і коли це відбудеться, взагалі незрозуміло, сам собі режисер Яйц уже давно відповів на всі питання, і думка глядача йому з очевидністю нецікава. В результаті финальне чукалово в башні відбувається настільки швидко й незрозуміло, що втомлений глядач майже пропускає його, будучи зайнятим вилизуванням відра з-під поп-корну і довго ще лякає кіномеханіків несподіваним вигуками в пітьмі: «А це хто?», «А чого це він?», «А куди він полетів?», і іншими, настільки ж важливими. А вже коли Самі-знаєте-хто раптово кричить в обличчя Гарику: «Це я принц-полукровка! Але більше я вам нічого не скажу!», хочеться прокричати йому у відповідь:: «У нас тут принців немає, принци всі в Парижі!» І, може, ще плюнути навздогін. До речі, непогано б переадресувати ці питання й відповіді режисеру Яйцу, тому що крім нього в логіку поведінки персонажів, схоже, ніхто не вдумувався. Про картинку й звук я краще взагалі нічого не скажу. Тому що в наш прекрасний кінотеатр плівку для фільму, разом з осетриною, завезли явно другої свіжості, складалося враження, що фахівці з «Кіно-Системи» самі, похмуро пихкаючи, весь вечір проявляли її в підвалах Будинку політ просвітлення при обкомі партії. Або примчалися кур'єрським поїздом з московської прем'єри, притискаючи пітними рученятами до грудей флешку з екранкою. Поганої якості плівка, коротше, була. Та й фільм, загалом, жодного разу не вразив. У цілому, своїх грошей, на мій погляд, він не вартий. Хоча касу збере, звичайно - кіно про очкариків у нас люблять.
