Сьогодні вирішив продовжити правильну справу й написати рецензію. З фільмом Ангел-А я злегка спізнився, ужастик про особняк червоної троянди догледіти не вдалося - добрі пірати другу частину не записали, тому довелося вибирати знову зі старих, але гарних фільмів. Не все тільки жахи й комедії дивитися, правильно?
У молодості я читав книжку Е.Велистова "Переможець неможливого". Там було про геній радянських учених, які шляхом пресування великих інтегральних схем, створили людиноподібного робота й навчили його грати в шахи. Робот, як ведеться, утік і став працювати на одного ледачого тінейджера - уроки за нього вчити й кришевати його від шпани. За це йому була обіцяна трансформація в людину, що так і не вийшло - тінейджер розвів його як лоха.
Засмучений механізм зібрав собі товариша - універсального кіберпса й з ним відправився в Африку. У цей час у Союзі був повний комунізм, а в Америці при цьому тривав імперіалізм - ну, зрозуміло, ворог не дрімає.
Імперіалістичний робот там теж згадується, він зайнятий цілком імперіалістичною справою - управляє банківськими транзакціями. Радянські роботи явно створювалися не для цього. Гроші нехай рахує буржуй, а наша справа - боротьба за мир.
За мир роботи боролися, зриваючи підступні плани ЦРУ дистанційно управляти антилопами в Конго. Це насправді, не жарти - антилопами управляти. Велику шкоду комуністичному господарству можна нанести, якщо ганяти череди чотириногих взад-уперед через городи моска... тобто, країн різних, що розвиваються. Збитки великі.
Ну, роботи з імперіалістами швидко розібралися. І в шахи в усіх виграли. Кіберпса радянське правительство заслало на Юпітера - напевно, у нагороду. А робота в шарашку закрили, щоб працював. Робота кликали Електронік.
Одеська кіностудія за мотивами цього марення зуміла зняти непоганий фільм, особливо порадували молодецькі пісні. Школа показана явно не радянська, ну й добре.
Таку вдячну тему, як створення не тільки розумних, але й тонко відчуваючих машин, підхопив Голівуд. "Фабрика мрій" при участі братів Варнерів випустила фільм "Штучний інтелект". Режисера Стівена Спілберга, між іншим. Відома фабрика, відомі брати, відомий режисер - зрозуміло, що поганого не знімуть.
Однак, початок мене не вразив. У перші 7 хвилин фільму було розказано про що він буде. Одна корпорація збирається випустити нову модель робота – штучної дитини. Бездітні родини відразу ринуться купувати й можна моторошно, просто непристойно розбагатіти. Роботом-повією вже нікого не здивуєш, а отут новий ринок збуту. От вам зав'язка, інтрига й розв'язка. Начебто б, і дивитися далі не потрібно.
Однак вийшло в них не зовсім так, як планувалося, тому я став дивитися далі. А далі було от що. В однієї пари (чоловік працює в конторі Кібертроніка) важко хвора дитина, як заведено в Америці - аутизмом. (Хто не в курсі, це така хвороба, коли ні на що не реагують і тільки втикають перед собою. Добре це зобразив Дастин Хофман в "Людині дощу").
Перший екземпляр робота-дитини треба було випробувати, тому його віддають у родину співробітника із хворим синішкою. Дружина спочатку в шоці, але потім звикає. Роботеня дуже миле і слухняне, ходить за мамою хвостиком, чим її сильно лякає. Йому властиве почуття гумору й цікавість. Роботеня наприкінці-кінців полюбили й тато й мама. І навіть подарували йому робомедведика. Ведмідь, до речі, прикольний. Куди там цигейковому котові з "Майстра й Маргарити"!
Усе було гарно, але зненацька їх справжня дитина поправилася. І сильно розлютилася, що його місце зайняте. Хлопчик був не дурень і зміркував як позбудеться від конкурента. Він підмовив довірливого роботеня відрізати в мами трошки волось (волосся підібрало ведмежа, пізніше вони знагодяться). Потім дитячі витівки довели до того, що роботеня разом із справжньою дитиною падає в басейн. Батьки вирішили, що він небезпечний і хоче утопити їхнього сина. У результаті мама посадила його в машину й висадила в лісі разом з ведмежам. І виїхала.
Далі нещасний механізм разом з ведмежам ходить і шукає маму, яка так недобре з ним повелася. Він просто любить її... Потім він зустрічається з мисливцями на роботів. Ушкоджених роботів викидають на смітник і вони бродять там як зомбі, поступово втрачаючи запчастини. Спеціальні люди їх відловлюють, щоб поглумитися - шоу по знищенню роботів стало улюбленою національною забавою америкосів. Ними стріляють із гармати, пиляють бензопилками, підривають і розчиняють кислотою.
Девід (так кличуть роботеня) розуміє, що світ - не таке вже приємне місце. Втім, завдяки щасливому випадку він залишається непошкоджений і разом з роботом-жиголо й ведмедем відправляється на пошуки мами. Пройдуть сторіччя, а він все так само буде любити її. Наприкінці добрі інопланетяни допоможуть йому, відтворивши з волось живу маму - але всього на один день...
Фільм я вважаю шедевром, наприкінці розплакався, чого давно вже не траплялося. Дуже смутна казка. Такого ніколи не зніме Одеська кіностудія, при всій моїй повазі. І це добре. Нехай в Одесі роблять гумор і контрабанду, а справжні казки нехай народжуються на "Фабриці мрій"...
