Останнім часом я трохи закинув літературну творчість. Вірніше, саме навпаки, активно нею займаюся. Але в іншому жанрі, фантастичного реалізму, скажемо так.
Рецензії на фільми вимагають трохи іншого погляду на предмет витонченого письменства. Тут не потрібно нічого складати. Потрібно тільки пропустити через призму власної перекрученої свідомості шалі думки іншого камраду, запхані в дигітальний відеоряд спеціально найнятими людьми. Причому, зробити це так, щоб скривджені творці й фани не особливо покалічили важкими предметами автора рецензії, що бризкає слиною обурення.
Для цього потрібно дотримувати трих простих правил: бути запеклим бійцем, як Сігал; мати піндосське громадянство, як він же; і рецензій не писати.
Додержуватися цих правил я не маю змоги з різних причин, тому подітися мені нікуди. Читайте, а там як вийде. По голові тільки сильно не бийте... я нею їм.
Багато хто, які активно обурюються в Інтернеті із приводу даної стрічки, діти індиго (цитата з Яндексу, для тих, хто не знайом із предметом: "Діти ІНДИГО. Вони виявляють собою новий крок в еволюції людства. Діти, які втілилися недавно, відрізняються від інших поколінь. За це їх називають "дітьми Світла", "дітьми тисячоріччя", "новими" дітьми, Дітьми Індиго. Вони мають високорозвинену свідомість і підвищену сприйнятливість. Вони нетерпимі до нещирості й фальшу. Тому можете собі уявити, як важко живеться цим дітям у рамках існуючої освітньої системи, що наскрізь пронизана фальшю:), ці діти повторюють одне: так не буває.
Недоліток не може строїти братух; таких страшних дівок як Ліна, ніхто не хоче, і взагалі, набрали бомжів з вулиці й зняли несмішно. Дійшло до того, що сама виконавиця ролі Ліни не хотіла грати цю роль. Мов, нереальна, занепадно правильна дівка. А так хотіла зіграти подругу малолітнього гангстера...
....Так, Марина Ігнатова, скільки ні снікерсуй, ти не зрозумієш, що зморозила.
Я прямо бачу, як бідолаха Руслан Бальтцер, обхопивши голову руками в готельному номері після чергового знімального дня, цокається кухлем коньяку із дзеркалом і очужіло скаржиться своєму відображенню:
- Песдець, камрад... З ким доводитися працювати...
Кіно - це нереальність, створена потоком фотонів на сітківці очей нудьгуючої публіки. Яку, млин, реальність всі там очікують побачити?
Дітям індиго відкрию маленький секрет: щоб кіно здавалося реальним, дівки сексапільними, а сюжет смішним, потрібно дотримуватися простих правил глядача: дивитися кіно в міру нетверезим, а щоб було смішно - покурити.
Благополучно пересиділі в скротумі (eng, прим аффт.) часи радянсько-кінематографічної чорнухи, діти індиго (скоротимо цей громіздкий термін до більше вимовного indigenes) не можуть відчувати радості від самого споглядання нереального. Моск перегрівається, мабуть...
Давайте розглянемо, що так розлютило індижонів. Головний герой фільму, замість того, щоб тусоватися до трьох годин ночі біля під'їзду на лавочці, змірюватися мобілками й дебильно іржати, навіщось лазить по горах і пише на піндосському есмінці "янкі гоу хоум". Це нереально...
Головна героїня (прости, Марина, це не про тебе...) не хоче трахкатися з бандюком (флібустьєром ). Нереально... Але не переживай, Марина. В житті тебе обов'язково трахне реальний пацан із трьома судимостями, не заганяйся так...
Далі... підлітки розмовляють чомусь не на фені, а російською мовою.
Б'ється Гнат теж нереально, заступається за дівку навіщось. Мало дівок, чи що?
Так багато ще у фільмі чого не так...
А для тих, хто не належить до плем'я снікерсуючих, легко простежується анти-паралель із зовсім іншим фільмом.
Називався він Асса. Ця назва жодним чином не пов'язана з лезгинкою й придумана від балди. Від балди придуманий і сюжет. І головний герой і всі інші діючі особи.
Це був перший еротичний (за мірками Совка) фільм у якому Танька Друбич цілих 9 кадрів показувала цицьки на фоні целулоїдної мильниці. Народ толпою сунув у кінотеатри. Я підкреслю слово _еротичний_, це тоді дивувало всіх. Ну, а крім чорнухи в той період нічого не знімали, тут дивуватися ніхто й не думав.
У тому фільмі все було навпаки. Замість діяльної, патріотично настроєної молоді, яка веде здоровий образ життя, на екрані мляво тинялися невиразні ледарі.
Головний герой так зає.. кхм, тобто всі 120 хвилин так старанно зображував олігофрена, який тунеядствує, що коли його зрештою навіщось зарізали, я зітхнув з полегшенням.
Нудьга й безвихідність носилися по залу аж до появи громадянки Друбич із горезвісними цицьками й незрозуміло якого лиходія, зображеного Говорухіним. Після цього 90% глядачів радісно розходилися по будинках.
Мене радує тільки те, що другу серію Асси я не дивився.
І вертаючись до романтичного опусу камрада Бальтцера: Дожили, співгромадяни... Легкий ігровий фільм про правильну молодь реальна молодь розцінює як фантастику! Значить не дарма витрачає свої грошики ЦиРиУ, і план Даллесу продовжує виконуватися п'ятою колоною.
Як влучно відпалив один колишній росіянин, а нині піндос: хрін ви у своїй країні що вирішуєте. Це я плачу податки уряду СШ і А, який на мої гроші керує вашим урядом.
Батенько ренегат, навіщо ж розкривати виробничі секрети? Індижони теж можуть захотіти ваших грошей, а на всіх у вас не вистачить...
....А нормальним людям фільм рекомендую подивитися, він правильний.
Хоча й нереальний.
