Знайомство з екранізацією авантюрно-пригодницького роману іспанського письменника Переса Ріверте, зробленою телерадіокомпанією "TF1 International", викликало в мене змішані почуття.
На перший погляд перед нами - черговий костюмовоно-історичний "бойовичок" про часи Тридцятирічної війни. Але за ходом перегляду складається враження, що перед тобою розгортається якесь театральне дійство, варте кращих трагедій Шекспіра.
У центрі сюжету картини - пригоди іспанського сучасника Д'Артаньяна, ідальго Дієго Алатрісте, якому судилося жити в епоху короля Філіп IV (1621-1665). Це був час занепаду колись великої імперії, основи якої трясли палацові інтриги, військові невдачі, соціальні протиріччя й релігійні конфлікти. Дров до багаття підкладала всесильна й жорстока Свята Інквізиція, представлена, однак, у картині в трохи "рожевому" кольорі. Саме так сприймає ця суперечлива церковно-політична установа більшість сучасних іспанців. Адже навіть знаменитий драматург Лопе де Вега, який з'являється в картині в одному з епізодів, вважав за честь служити в ній!
Іспанія Філіпа IV, безввольного вінценосця, який цілком залежав від примх всесильного тимчасового правителя Олівареса, все ще залишалася однією з найсильніших європейських держав. Не останню роль в цьому грали іспанські офіцери-ідальго, які мали досвід бойових дій практично у всіх відомих на той час куточках планети. Не мали "ні кола, ні двора", нерідко "за спасибі", вони вірою й правдою служили короні й церкві. Саме такий Алатрісте, гордий солдат на службі Його Величності у Фландрії, у мирний час - найманець у Мадриді й Севільї, який вміє з достоїнством виходити з будь-якої, навіть безвихідної, ситуації, зберігши найголовніше для дворянина - честь.
Вибір на головну роль американця Вігго Мортенсена варто визнати вдалим з великими застереженнями. Ефектна зовнішність і прекрасна фізична підготовка актора, настільки помітна в "ВК" і "Ідальго", звичайно ж, є достатньою підставою для цього, але за ходом перегляду постійно виникає враження, що перед тобою - все той самий, мужній, і разом з тим – нудотно пафосний, Арагорн, тільки вбраний в іспанський костюм XVII століття.
Взагалі, ці самі костюми й весь історичний антураж картини, включаючи монументальне полотно живописця Веласкеса "Здача Бреди" (1635) і вбогу обстановку госпіталю для бідних, в якому помирає від сифілісу театральна акторка - кохана Алатрісте, здається, не викликають серйозних дорікань у найпричепливіших експертів. Консультанти-історики й художники-оформлювачі, разом з комп’ютерщиками-дизайнерами, постаралися на славу - адже для іспанців їх славне військове минуле - непорушна святиня.
І тут треба все-таки підлити в цю глибоку "бочку меду" трохи дьогтю, зробивши ряд зауважень. У романі Переса Ріверте всі події життя головного героя розгортаються в проміжок часу тривалістю приблизно 20 років, який починається воєнними діями армії Спіноли у Фландрії й закінчується французьким походом де Меласа й битвою під Рокруа (1643). Одна справа - любовні пригоди й відчайдушні дуелі в столиці, зовсім інша - фронтове окопне життя під ворожими кулями, та ще й по шию в брудній воді північноєвропейських боліт. І якщо списати на першоджерело фразу "здохни, католицька свиня" цілком можливо, цього ніяк не можна сказати про трактування заключної батальної сцени, у якій іспанські мушкетери виглядають отакими "300 спартанцями".
У реальності історична битва під Рокруа, фортеці на шляху іспанської армії до Парижа, розгорталася інакше. 28-тисячна армія досвідчених іспанських найманців-шибеників де Меласа, яка мала у своєму розпорядженні 30 гармат, 19 травня 1643 р. була раптово атакована наспіх зібраним 23-тисячним корпусом молодого Луї де Бурбона - принца Конде - вояка блискучого, але відчайдушного, який мав у розпорядженні на додаток усього лише 12 знарядь. Швидко розсіявши кавалерійською атакою першу лінію іспанської оборони на лівому фланзі, він стрімко вийшов у тил де Меласу, який мав тим часом успіх у центрі французької армії, але занадто захопившогося переслідуванням супротивника.
В результаті іспанським кіннотам. які подалися тікати, вдалося ретируватися, а вся піхота була знищена, де Мелас втратив 8 тис. вбитими, 6 тис. полоненими. Але як саме на ратних полях Європи загинула більшість іспанських піхотинців, які прославили себе - це історія замовчує. Відомо лише, що частина іспанців була оточена французами напередодні вирішальної сутички в сусідньому лісі...
Тому є підстави думати, що авторський і режисерсько-сценаристский вимисел в цьому досить вдалому епізоді фільму переважає над "історичною реальністю". А це неминуче спричиняє не занадто втішливий висновок про те, що перед нами - нехай переконливо хвилююча, філософсько-театральна, але все-таки таки маюча помітний агітаційно-політичний натяк чергова батальна драма, основною ідеєю якої є хрестоматійна думка: "Так, були люди в наш час - не те, що нинішнє плем'я!" И так далі...
