Якщо хто не знає, Гуантанамо - це американська військова база на території комуністичної Куби. Це саме по собі цинічно, але ще цинічніше те, що штатівці використовують її як концтабір. Старого Фіделя цим фактом америкоси щодня купають у багні, але команданте терпить. Раніше концтабори були тільки в країнах перемігшого соціалізму, а тепер їх будують всі, кому не лінь. Буржуї, наприклад. Вони народ грамотний: концтабір, як бренд, не запатентували при соціалізмі, тепер нема чого про копірайт кричати.
От у цей табір попадають кілька молодих арабів. Громадян Великобританії, між іншим. Американські підлітки на канікулах їздять в Амстердам, подовбити ганджубас і потрахкатися, а англійські мусульмани мислять ширше. Трахкатися їм не заведено, канабіс вони не особливо поважають, тому їдуть в Афганістан, пройтися, так сказати, дорогою предків, по великому героїновому шлясі. Зануритися в чарівну атмосферу сходу.
Атмосфера й правда, зачаровує. То повітряний наліт, то таліби з автоматами, то юрби біженців. Глинобитні хатини, гнила вода, дизентерія - вся екзотика в наявності.
У різних оглядах про даний фільм згадується різне число арабів, яких наприкінці ловлять окупаційні війська США. Або три, або чотири, а може, п'ять. Я теж затрудняюся пригадати, скільки їх точно було - всі вони з бородою, у безформних хламидах. Коротше, усі на одна обличчя.
На фестивалі мусульманського кіно «Золотий Мінбар» (по-моєму, буква «і» пропущена в другому слові, вам не здається?), що відбудеться на початку вересня в Казанському ханстві, даний фільм буде показаний для більшого шокування місцевого електорату й ознайомлення з жахливими окупантами. Ну, на мій погляд, шокуватися там особливо нема чим. Дурневі зрозуміло, що не треба лізти в район воєнних дій і витріщатися на збройного американця. Звичайно американці в такому випадку лякаються й починають стріляти.
Ще свіжа в пам'яті народній героїчна погибель в Іраку українського телеоператора, що нічого краще не придумав, як відкрити вікно в готелі й навести свій півметровий телеоб'єктив на проїжджаючий американський танк. Ну, зрозуміло, танкісти вирішили, що це фаустпатрон і заліпили в чоло журналюзі 120-міліметровий фугас із гармати. Навіть черевиків не залишилося. А все чому? А тому, що в снаряда швидкість більша, несе тушку разом з тапочками.
Можна, звичайно, кричати: ах, гади! по мирному журналісті, так з гармати садити - чисті звірі! А я так собі думаю: дурнів не сіють і не жнуть, вони якось самі колосяться. Я б на місці того танкіста, побачивши вікно, яке розкрилося, і чорну трубу, яка наводиться на мій танк, ще б і з кулемета додав. Чи мало, що там таке цілиться? А видно з танка погано.
От, інший випадок для приклада. Поліція в США небагато відрізняється від нашої. Стріляти вони вчаться не тільки в тирі, але й у спеціально обладнаних городках: там фанерні фігури терористів вискакують із різних місць, і треба в них палити.
От в одне таке містечко по п'яні залізла баба й заснула там. А ранком копи приїхали стріляти. Близькі постріли розбудили тітку, і вона вирішила пожартувати - вискочила назустріч поліцейським і сказала: бу! Результат - 150 влучень зі штатної зброї.
Гарна смерть, що й казати.
Отож і наші араби. Прибігли на театр воєнних дій пригод на дупу шукати - і знайшли. Втім, їм ще повезло: безкоштовно покаталися на літаку, потім якихось два роки просиділи на сонячній Кубі й поїхали додому. Прекрасний клімат, дієтичне збалансоване харчування, задушевні розмови з особистим, періодичний легкий масаж голови гумовим валиком, ліс валити не треба, геїв немає - чим не курорт?
Шкода що цим дурням у голову не прийшло влаштувати пікнік на російсько-чеченській границі. Це було б набагато цікавіше...
Висновки: якщо дивитися по широті розкриття теми американських звірств - фільм відверто слабкий, тема не розкрита.
Якщо по розкриттю теми тупості шукачів пригод на дупу - непоганий.
Резюме: якщо нема чого робити, один раз подивитися можна.
