Ремонт - це, як відомо, справа довга, нервова й тягомотна. А ремонт у твоїй квартирі - тим більше. Як ще говорять - два ремонти рівні одному переїзду, а два переїзди - одній пожежі. Звідси нескладно підрахувати, що ремонт - це одна четверта пожежі, що не дуже весело.
Ви запитаєте - до чого це все, якщо рецензія - на фільм «33 нещастя»? На це таємниче насуплю брову й скажу, що все це неспроста - і переїзди, і пожежі нам ще зустрінуться по ходу фільму.
А поки про передісторію - на даний момент у мене в будинку йде лютий ремонт - міняються вікна, стіни, запекло клеяться шпалери, вирівнюються відкоси й так далі. Доступ до комп'ютера тому найчастіше закритий, доводиться викручуватися, якось виходити із ситуації. Спочатку вирішив закупити собі ноутбук, щоб постійно бути в струмені, так сказати, тому роздумав, просто іноді вживаю штурми до себе в кімнату, заплигую за комп'ютер і починаю люто писати рецензії або дивитися фільми. Нерегулярність таких набігів і загальна злість на ремонт, звичайно, засмучують. Утішає тільки, що після ремонту все буде краще ніж було й ніж є зараз.
Ще за час змушеної відсутності біля комп'ютера звик ходити в гості. Це логічно, ніж сидіти й дихати гіпсовою крихтою й слухати матюги спеціально навчених будівельників, краще піти до приємному тобі людині, посидіти, поспілкуватися або іншим способом скрасити непривабливість буття. Недавно ходив у гості до Сашка, потім ще просто шлявся по місту, і от буквально позавчора напросився в гості у Вороплаву.
Зазначений камрад живе не аби де, а в самій вилученій крапці міста - на Бабурці. Я й сам там раніше жив, поки не переїхав. В один клас ходили, фактично, друзі ще ті. Ну от він мене й виручив, сказав: «Яке питання, приїдь, пива поп'ємо».
Обрадуваний новиною про пиво, негайно помчався в гості. По приїзду виявилося, щоправда, що з пивом вийшло якесь нетравлення, людина, відповідальний за його привіз, так і не прийшла. Мене це сильно не засмутило, ми там просто посиділи, попили чаю з лимоном, покалякали про справи наші скорботні, про те, що дівчиська нічого не розуміють у житті, про комп'ютерні іграшки й взагалі - про всяке. А отут потім раз! - і я знайшов у нього на комп'ютері відмінну фільму. Фільму, як можна догадатися, називалася «33 нещастя». Гріх було не подивитися, а оскільки грішити - грішно, то я й подивився. Вороплав теж подивився, хоча він цю фільму й дотепер теж бачив, інакше не тримав би її в себе на гвинті.
По факту перегляду заявляю - фільма вийшла дуже гарна. Неоригінально, згодний, але що ж отут робити - з голою ногою, як говориться, на танк не попрешь. Дуже гарна фільма, варто помітити, просто так не виходить, її потрібно довго й копітко спрацьовувати, підбираючи акторів, підбираючи операторів, композиторів, та інші кадри. Іноді виходить, іноді ні. У цьому випадку, на мій погляд вийшло.
Треба на хвилину відволіктися й подивитися - звідки взагалі узявся фільм «33 нещастя» (A Series of Unfortunate Events в оригіналі)? Узявся він от звідки. Жив та був товариш на ім'я Деніел Хендлер. Один раз він взяв та й привласнив собі псевдонім, що погано лежав, Лемоні Снікет. Привласнив, мабуть, тому, щоб псевдонім, що погано до цього лежав, припинив це неподобство й почав лежати добре. І от під цим-то псевдонімом він і написав величезну серію історій (природно тринадцять! хи-хи-хи) під загальною назвою A Series of Unfortunate Events, із загальними героями й взаємно перетікають одна з одною колізіями. А потім прийшов режисер на ім'я Бред Сілберлінг і зробив на основі трьох перших історій відмінну фільму.
Було це в 2004 році. А подивився я його тільки зараз. Але це не страшно, деякі відмінні фільми я й зовсім не дивився ще, вони поки що в черзі.
Повернемося до фільму. Сюжет - дуже простий, навіть простіше ніж у фільмі «Чужий проти Хижака». Є троє дітей багатих батьків. Батьки гинуть, спадщина залишається, хто його одержить - той молодець. За пацанятами починає полювати лиховісний граф Олаф, щоб привласнити спадщину, але не тут-то було...
Власно, це зав'язка, а розв'язується фільму неспішно, протягом 108 хвилин екранного часу.
Знято все відмінно, з відмінним графічним і декораційним забабахом - Вороплаву фільма по зовнішньому вигляді нагадала фільм «Відок», а мені - комп'ютерну іграшку Syberia. Фільм «Відок» - він відмінний, та й іграшка теж нічого, так що результат суміші двох елементів дуже навіть вражає. Мені сподобалося.
Актори - п'ять балів відразу ж. Краще всіх відіграв, звичайно, товариш граф Олаф, він же актор Джим Керрі, всі ті ж кривляння й стрибки, що залишилися зі зйомок «Ейс Вентури», але виглядають свіжо. Молодця! А то після «Маски» у людини й ролей гарних не було, всі якісь ідіоти, що пхикають. А отут - такий відмінний ідіотський мерзотник вийшов, що просто дух захоплює.
Діти теж вийшли як треба - дівчисько схоже на молоду Анжелину Джолі, тому якщо раптом кому цікаво, як Анжелка виглядала в 14 років - усі до перегляду. Пацан - ну, не знаю, може, дівчиськам сподобається, а я не такий, мені по фігу. Але картину й він не псував. Ну й молодша сестричка на ім'я Сонечко - п'ять балів за видумку із субтитрами, дуже весело вийшло.
Окремий жирний плюс за музику - композитором виступив товариш Томас Ньюман, а цей товариш погано не може робити по визначенню. І точно - фінальний трек я переслухав раз п'ять, простенька мелодія, а прилипає намертво й не відпускає ні в яку.
Ну й хуліганські замашки типу мультику про веселого ельфа й вставні приколи самого Снікета теж додають. Ще раз скажу для погано розуміючих - фільма гарна, треба дивитися. До речі, одержала Оскара за кращий грим для Джима Керрі. Заслужено одержала, так.
PS: До речі - про пожежі й переїзди, обіцяв сказати, та й забув. Пожежа - це коли Олаф спалив будинок батьків головних героїв. А переїзди - це вони, герої, від нього намагалися сховатися, але не особливо виходило. От тепер усе пояснив, так.
