За час розважально-розслаблюючого вояжу в Євпаторію (АР Крим) тиждень назад подивився я фільм «Кохання та інші неприємності» (“Failure to Launch”). А потім про цю знаменну подію забув, незважаючи на те, що фільм був в загалі непоганій. А вчора раптово згадав і пообіцяв написати рецензію.
Взагалі-то, із цим фільмом щось не так. Точніше, щось не так з назвою. Справа в тому, що є такий фільм - «Кохання та інші неприємності», але він - з Орландо Блумом і Стефанією Бічем, і в оригіналі так і називається - “Love and Other Disasters”. А цей, котрий “Failure to Launch” - він я не знаю з якого бодуна був так суворо видозмінений. Є думка, що перекладач був до цього часу в стані здорового міцного запою, коли це переводив. Я не те щоб проти такого перекладу або таких перекладачів. Мені вони, чесно сказати, по барабану. Мені просто цікаво, як же вони будуть переводити справжній “Love and Other Disasters”.
Але ближче до справи. Тим, кому не подобаються сучасні американські комедії, можуть відразу фільм не дивитися. Тому що там усе побудовано по типовому комедійному сценарії - приблизно як в «Моїй супер-колишній». На жаль, не вдалося побачити обов'язкового для будь-якої правильної комедії елемента кидання тортів один одному у фізіономії. Адже відомо, що він, елемент, там приблизно настільки ж обов'язковий, як і американський прапор, що розвівається, і сцена ригання й тотального пердежа за сімейним столом.
До лиховісного сімейства нелюбителей американських комедій відношусь і я. Але в мене завдання таке - дивитися всяке. І не завжди те, що подобається. Так я виховую в собі паростки терпіння, витримки й навіть якогось, я вибачаюся, мазохізьма й волюнтаризьма.
А про що, власно, фільм? Тому що деякі цікавляться: а про що, питають, Реддер, у тебе рецензії? От, кажуть, все в тебе добре, Реддер, зріст, вага. Розумом, от кажуть, блищиш, кмітливістю. Їж м'ясо, овочі, думаєш про всяке, пишеш рецензії й взагалі - розвиваєш сайт, заробляєш дешеву популярність, перекладаєш фільми, і взагалі в тебе голос неприємний. І похваливши мене в такий от спосіб, розумні критики йдуть туди, де їх особливо чекають. Більшість ідуть у школу, але деякі відправляються й по іншій адресі. І там сидять.
Що можна сказати за фактом так званої критики? На мій погляд, якщо я щось роблю, то я добре розумію, як, для чого, і яким способом я це роблю. Те, що комусь це роблення не подобається - це нормально. Це, я б сказав, природно. Мені от, наприклад, теж багато чого в навколишньому світі не подобається й дратує. І не в останню чергу - розумні критики середнього шкільного віку. Тому такі критики можуть йти далеко й довго. Знаю я одне місце, де вони можуть палити один одного своєю критикою до повного самозадоволення. Далеке, темне, і сонце туди не заглядає.
Так, отож, не відволікаючись по дрібницях, повідаємо особливо допитливим, про що там йде мова у фільмі “Failure to Launch”. А там про насущну проблему - фактично, про батьків і дітей. Я б навіть уточнив - про батьків, матерів і їхніх дітей. Дітей, що характерно, уже досить великих і взагалі дорослих. Але які, проте, продовжують жити з батьками. І думають, напевно, що так і треба. І одного разу батькам одного такого кадру на ім'я Тріпп цей стан речей набридає. І вони там вживають деякі підступні зусилля, щоб його, стан, трохи змінити.
Тут я знову відволічуся й трошки розгляну це важливе питання - чи треба дітям жити з батьками? І якщо треба, то до якого, власно, віку?
По-перше, слід зазначити, що це залежить від купи факторів. Наприклад, в Італії це практично нормальний стан речей - коли діти живуть із батьками. Зарплати в Італії не бог зна що, хоча й вище, ніж у нас, треба думати. Платити за окрему квартиру мало кому хочеться. Знову ж, безкоштовні й смачні харчі щодня - чим не життя? Там, в Італії навіть спецтермін видумали - il mammismo, це коли дорослі діти не виїжджають із батьківських квартир, а спільно, так сказати, сіють і орють, і збирають у житниці.
Але й у більш благополучних країнах стан не сильно відрізняється. От в Англії, наприклад, точно таке ж бадилля. Середньої руки двокімнатна квартира в пристойному районі Лондона коштує під 300 000 фунтів, це десь 600 000 доларів. Мало в кого з молоді знайдуться такі гроші. Навіть якщо брати в кредит на тридцять років. Тому й живе багато хто з батьками, і у вус не дмуть, і про деяку несправедливість такої ситуації не особливо замислюються.
Моя думка така - з урахуванням наших місцевих реалій, впевнено обживати свою власну, а не батьківську квартиру, треба років до 25-27. Нормальна людина вже до цього часу чого-небудь домагається. У деяких, особливо щасливих, уже навіть накоплюються деякі зайві гроші, і із цим потрібно щось вирішувати. І найкраще не мозолити батькам очі, а закуповувати в кредит квартиру й терміново з'їжджати. І, є думка, чим раніше, тим краще.
Але це я такий розумний і кмітливий, а от персонаж фільму на ім'я, як уже згадувалося, Тріпп, таких висот життєвої мудрості до своїх тридцятьох років поки що не досяг. Але хлопець він кмітливий, міг би в результаті й допетрити самостійно. Він би це зробив приблизно до пенсії. Але хитрі батьки не дали йому цього шансу, вони найняли спеціально навчену тітку, щоб вона зачарувала нашого Тріппа, і спонукала його до думки сказати нарешті батькам щось начебто « Прости-прощавай, мені далі йти, ваше пташеня вирісло і до сонця полетіло», або щось таке з репертуару Дмитра Малікова.
Але, звичайно, все йде не так, як споконвічно планували видумщики-батьки, все йде в інший бік, хоча й скочується, зрештою, до цілком передбачуваного сльозовидільного хеппі-енду. Помічу, що передбачуваного - не значить поганого. От, порнофільми теж - всі наскрізь передбачувані. А з яким інтересом дивляться! Є думка, що порно - це навіть посильніше, ніж «Фауст» Ґьоте.
Щоб не продовжувати про порнофільми, продовжу про акторів. Старовину Тріппа грає актор (яка несподіванка!) на ім'я Метью Макконахі. Мэтью толково кривляється й антипатії не викликає, залік. У ролі його ретельно проплаченної коханки виступає Сара-Джессіка Паркер, що «Секс і місто». Незважаючи на стійку нелюбов до даного серіалу, відзначу, що тут вона вийшла досить нічого собі, а в окремих моментах навіть сподобалася. Схвалюю. Ще повеселили Тріппови батьки, особливо мамашка - її зіграла Кеті Бейтс, що у фільмі «Мізері» (див.) грала скажену медсестру Енні Вілкс. Ну й подружка Сари (ака Джессіки) на ім'я Кім (Зуї Дешенел) - теж сподобалася. Симпатяга, щиросердечна дівчина.
Разом, як я це називаю, фільм вийшов досить милим і розслаблюючим. Як масаж. Approved.
