Рецензія на фільм «Хижак: Дикі землі» (2025)
Як Хижак став Людиною

Франшиза «Хижак», що стартувала наприкінці 1980-х напруженим бойовиком за участю Арнольда Шварценеґґера, завжди була конкурентом «Чужому», адже обидві саги розповідають про безжальних іншопланетян, що не мають емпатії та вбивають без сумнівів. Хижака вважають ідеальним мисливцем, ідеальною зброєю... Але що, якби він не був таким «ідеальним»? Саме це запитання ставить новий фільм франшизи «Хижак: Дикі землі», показуючи емпатичного Хижака, який стає вигнанцем за свою слабкість, проте збирається довести, що він також є Мисливцем з великої літери, вполювавши найнебезпечнішого звіра в галактиці.

Режисер Ден Трахтерберґ вже не вперше вгризається своїм талантом у культову франшизу «Хижак», бо його екшн «Здобич» про першу подорож Хижака на Землю одразу став одним з найкращих розділів цієї саги. Проте він вийшов на платформі Hulu, тож «Хижак: Дикі землі» — перший фільм саги від Трахтерберґа, який можна побачити на великому екрані. І, як не дивно, він не розчаровує, а навіть навпаки, приємно дивує, особливо, коли не очікуєш від «Хижака» чогось нового. Бо тут майже все нове. Зокрема головний герой. Раніше Хижак, найнебезпечніший мисливець у всесвіті, був антагоністом у своїх фільмах, проте цього разу він стає протагоністом, за якого вболіваєш протягом усіх двох годин.

Хто ж цей новий Хижак? Молодший син жорстокого лідера клану яуча, якого звуть Дек. Рідний батько хоче його вбити через те, що вважає його слабким і недостойним бути одним із яуча. Проте Дек тікає на планету, де живе небезпечний звір Каліск, якого боїться навіть його батько. І Дек присягається, що він вполює Каліска, щоб довести своєму батьку-психопату, що він все ж таки один з яуча. Але ця планета, куди прибуває молодий Хижак, кишить отруйними рослинами та кровожерливими тваринами, тож він вимушено (хоча й без особливого ентузіазму) об'єднується з Тією, андроїдом корпорації «Вейланд-Ютані», яка досліджувала планету, поки Каліск не відірвав їй ноги. Але Тія, наділена емпатією, не втрачає оптимізму, тож переконує Хижака мандрувати разом, щоб вижити. І тепер їх чекає подорож, що змінить життя обох вигнанців.

Одним з головних прийомів Трахтерберґа, який робить цю частину франшизи про Хижаків справді цікавою, є те, що він вирішив не перевантажувати сюжет купою непотрібних персонажів, сконцентрувавшись на тому, щоб повноцінно розповісти історію дружби (так, саме дружби, що робить обох персонажів неймовірно людяними) Дека і Тії. Саме на цьому дуеті, який зіграли Дімітріус Коломатанґі та Ель Фаннінґ, та його харизмі тримається весь фільм. Якби тут щось змінили, то екшн «Хижак: Дикі землі» багато б втратив. Тож мої аплодисменти цій незвичній парі. Можливо, це навіть найкращий кінодует цього року. Їхня неочікувана хімія — вишенька на науково-фантастичному торті Трахтерберґа.

«Хижак: Дикі землі» — епічна пригода, яка вартує того, щоб пережити її у кінотеатрі (що про цьогорічні фільми можна сказати нечасто). Бо екшн Трахтерберґа справді переносить глядача на чудесну й небезпечну планету, яка постійно дивує і тримає в напрузі. Перед вами точно один з найкращих науково-фантастичних фільмів року. Вже цікаво, яке він отримає продовження. І обов'язково перегляньте «Здобич», якщо ще не бачили.