Рецензія на серіал «День Триффідів»
Догледів сьогодні другу й останню серію нібито «мінісериалу» під назвою «День Триффідів». Ну, серію - це м'яко сказано, тому що там кожна по півтори години триває. Але хронометраж не допоміг, на виході виявилася фігня, дарма що «мінісериал» британський. Вважаю, його сміливо можна назвати відповіддю гордих бриттів нашому «Населеному острову».
Спочатку, звичайно, варто нагадати, що даний твір є екранізацією класичного фантастичного роману Джона Віндема. Пам'ятаю, як у шкільному віці прочитав «Зи дей оф зи трифідс», і як довго з товаришем обговорював дії головного героя, його прорахунки, знахідки й помилки. Добре було написано, забористо.
А тут, розумієте, екранізація. Зрозуміло, навіщо її зробили - нові віяння, нові пісні. Стара версія 1981 року вже не відповідає реаліям, що змінилися, тому в новому фільмі ми вірно розставимо акценти й змусимо персонажів діяти як повні кретини. Це щоб глядачі відчували себе розумними. Втім, про це трохи пізніше.
Сюжет спочатку не сильно відхиляється від першоджерела й виглядає так: одного разу на бабусі-землі з'явилися триффіди - хижі напіврозумні рослини. Вони могли рухатися, досягали метрів трьох у висотку й при бажанні вміли викидати отрутне жало й засліплювати жертву. Люди, щоправда, не вишикувалися єдиним фронтом щоб дати відсіч агресору, а навпаки - кинулися люто вирощувати цих самих триффідів (попередньо, щоправда, їх надійно стриноживши й прикопавши). Робилося це тому, що триффідове масло виявилося пекельно коштовним продуктом, і без нього, як з'ясувалося, людству нікуди. От всі й прийнялися вирощувати в себе на городі цих флористих людожерів, у надії націдити з них маслечка й вигідно штовхнути згодом.
Кипитализм, як вірно помітив у свій час майор Іван Данко.
Незабаром, щоправда, із землянами приключилася одна дрібна неприємність - вони всі осліпли. І це, загалом, справедливо - а нефіг у робочий час на піднебіння дивитися, ворон рахувати. От комета пролетіла, і ага! Натурально, попалила всім буркали. Крім, звичайно, тих, хто на небо в цей час не дивився.
Головний герой саме з таких - він взагалі ж великий спец по триффідам, а в момент пролетання підступної комети лежав у лікарні на предмет лікування від нападу триффідів. Тому беньки в нього збереглися в повній недоторканності.
А навколо тим часом діється повна вакханалія. Триффіди піднімають повстання проти людей і щосили буянять по містах і селах, попутно їдять колишніх тиранів. Різні люди в цій обстановці поводяться по-різному. Комусь у голову стукає релігійний опіум, і він починає піклуватися про всіх сірих, убогих і передчасно осліплих. Таких, звичайно, вбивають швидше за всіх. Інші законопачуються у своїх будинках і вдумливо відстрелюють усіх, хто намагається наблизитися до хованки. Треті безтурботно грабують всіх і вся. Ну а герой - на те й герой, він намагається, як це серед їхнього рідкого племені заведено, врятувати людство й принести Щастя всім, даром, щоб ніхто не пішов ображеним.
І все б добре, так. Але тільки автори «мінісериалу» умудрилися впхнути в три години ефірного часу неймовірну кількість незамутненого ідіотизму й змін оригіналу нібито «на користь розвитку сюжету». Добре, не захотіли згадувати, що коштовних триффідів придумали й побудували в СРСР. Тієї країни вже нема, і запропоновано вважати, що населяли її тупі й злісні мутанти. Добре, переживемо. Добре, нехай.
Але чому зрячих залишається так мало? Як щодо сплячих у момент прольоту комети? Як щодо тих, хто їхав у метро або працював у закритих приміщеннях? Громадяни сценаристи, ви серйозно вважаєте, що подивитися на хмари, що світяться, вийде все населення Землі? Про людину, яка врятувалася з літака, що впав на місто, я навіть згадувати не буду - це смішно. Хто такий цей ваш Торрент (а прізвище в нього мабуть Трекер), і чому він постійно дивиться на портрети Черчілля? Хто такий майор Кока, і чому він такий дурень? Чому всі персонажі їздять по вулицях так, начебто мріють влетіти в стіну й померти (і, що характерно, влітають)? Чому, знаючи, що триффіди завжди ціляться в очі, ніхто у фільмі не носить захисних окулярів?
Фінальний ритуал закапування триффідової отрути в очі нічого, крім здивування, не викликає. Типу взагалі ж їхня отрута людини засліплює, але нам дуже хочеться, щоб вона зараз всіх врятувала. І вона, до речі, рятує, от така гарна отрута виходить.
Ну й звичайно ж, дуже порадувала мотивація героїв, і її зміна по ходу фільму. Спочатку вони хочуть допомогти всім сліпим (типу благородні). Потім вони хочуть стерилізувати триффідів і врятувати все людство (типу героїцькі). Ну а наприкінці вони тупо збігають на відокремлений острів і ростять там собі капусту на городах (типу пішли всі нах, нам теж жити хочеться). Щасливі фермери, йопта.
Актори, в цілому, пристойні для бойовичка категорії «Б». Дагрей Скотт у ролі Білла Мейсона виглядає як Сталлоне в ролі юного мікробіолога - тобто йому дуже незручно й незрозуміло, що тут, власно, грати. Але напружене вираження обличчя та відмінний англійський акцент у більшості ситуацій рятують положення. Джолі Річардсон у ролі некрасивої тітки грає добре, тітка й правда вийшла дуже некрасива. Едді Іззард у ролі головного мерзотника виглядає тужливо, у погляді його часом виразно читається «За що ж ви мене, демони, у таку бодягу втягли?» Коли лиходія з'їли триффіди, всі, схоже, відчули полегшення. А тут саме й серіал закінчився.
До речі, по ходу там намічалося якесь продовження. Але фільм одержав такі нищівні відклики від глядацької громадськості, що продовжувати цю фігню творці просто не зважилися. Розумне рішення. Дивитися не варто.
