Рецензія на фільм «Повернення мушкетерів»
Я довго не міг зрозуміти, але потім, нарешті, зрозумів, що таке - цей наш чудовий фільм «Повернення мушкетерів». Насправді це ніякий не фільм, а навпаки - мультик, такий, у дусі старого радянського «Союзмультфільма», на зразок чомусь «Золотої антилопи». Там ще був злий раджа, який змусив антилопу начаклувати йому купу золота, а потім крикнув «Досить!», і все золото перетворилося на черепки, і так він в них і помер. Звичайно, як запеклому економісту, мені зрозуміло, що витівка раджі не мала шансів на успіх - мерзенна тварина обвалила б йому всю економіку по країні, і навіть бойовий генерал не допоміг. Генерал, до речі, був дуже гарний - він постійно викрикував «Дозволь я відрубаю йому голову!» і цим запам'ятався. Але ми, взагалі-то, про мушкетерів.
Взагалі сказати щось зв'язне про даний креатив режисера Остапа Бендера-Задунайського Георгія Юнгвальд-Хилькевича досить складно. З одного боку це, неначебто, костюмований бойовик про стару добру Францію. Ну, щоб погоні, фехтувальні сутички, вибухи та інше. З іншого боку - запеклий треш на тему «дайте мені п'ять мільйонів доларів, а я їх безтурботно витрачу на повну фігню». Із третього - загравання з тінейджерами, пісні а-ля Костянтин Меладзе, молодіжна група «дві дівчинки, два хлопчики», любов, поцілунки й повна ідилія. Із четвертого - пафосний нібито месседж про блудного сина, батьківську любов і дружбу вище за все.
Зібрати це воєдино – нелегке завдання. На щастя, у режисера Юнгвальда (і його брата-близнюка Хилькевича) це не вийшло. Чому на щастя? Тому що дивитися на такого монстра, пошитого із зовсім різнорідних шматків - випробування ще те. А так навіть і нормально майже, купа зовсім незв'язаних один з одним фрагментів, якісь скарби, якісь тамплієри, донька міледі, донька Д'Артаньяна, «я твій батько, Люк» і все інше - і всі кудись біжать, скакають, б'ються, співають пісні й танцюють. Не дуже весело, не дуже задерикувато, проте цілком шизофренічно.
А мультфільм це тому, що вибудуваний та знятий він саме як мультфільм - образи героїв бліді й розпливчасті, лиходії смішні й безглузді, пригоди скоріше забавні, ніж небезпечні. І всі-всі-всі (абсолютно всі) діючі особи непроходимо тупі й наївні. Цілком у дусі перших фільмів Чарлі Чапліна й мультиків 60х років для дітей дошкільного віку. Але все-таки у двадцять першому столітті вже хотілося б чогось і сучасніше, так.
От дуже цікаво, за Георгієм вже почали полювати його продюсери? Тому що подивившись такий фільм, доречно припустити, що в прокаті він збере десь мільйон від сили. А потрібно десять - для нульової окупності. А він збере мільйон. Тобто в десять разів менше. От за Федором фон Боком Бондарчуком вже ходять міцні хлопці з банків, а також особисто Олександр Роднянський, і натякають, що сорок мільйонів з «Населеного острова» уже непогано б і повернути. А де ж їх взяти, коли фільм грошей не зібрав? Але Федір чого-небудь однаково придумає, він розумний. А всякі Юнгвальди (і тим більше Хилькевичи) навряд чи зміркують.
Що сказати про сюжет? Навіть і не знаю, оскільки фільму як такого не існує, тому й наскрізної ідеї не спостерігається. На офіційному сайті написано, що підступний кардинал Мазаріні викрав всі скарби у Ганни Австрійської, і тепер дітям мушкетерів потрібно їх повернути. Розвиток сюжету в фільмі відсутній принципово, під кінець дитяткам просто дають скарби в руки й кажуть «Відв'яжіться». Для більшої вірогідності в шедевр запхнули орден єзуїтів, які маскуються під ніндзя, тамплієрське Кільце Влади, капітана Леона у ролі Дмитра Нагієва, бочку з порохом і Людовика 15, що постійно не вчасно вибухає, читаючого реп у ванні а-ля Бондарчук в «ОО».
Діалоги у фільмі доставляють всі разом і кожний окремо. Таке враження, що їх в сценарії не було зовсім, тому актори несуть кожний своє, за принципом «А чи не фіг, один раз живемо, веселися, православні!». Акторська гра при цьому - на рівні дитячого свята. Додайте до цього дотепні жарти в дусі стрибучої наприсядки по кадру черниці, і картина стане ясною наскрізь - добірні, цілковиті шлаки.
Чи є у фільмі що-небудь гарне? Так, є непогані моменти. Щоправда, якби з сюжету викинули всю лінію з покійними батьками, це пішло б фільму тільки на користь. Бо спостерігати за перекошеними, дужепитущими фізіономіями ветеранів сцени - задоволення ніякого. Стара Фрейндліх у ролі королеви - тихий жах. Мушкетери-пенсіонери викликають співчуття й жалість. Один Ширвіндт тільки й був більш-менш на місці, і ще Харатьян, який грав хіп-хоп короля Людовика. До речі, Боярський вже встиг відхреститися від участі в проекті, заявивши, що його там і зовсім немає, а є комп'ютерний двійник, що вміло стрибає, бігає, лається його голосом і співає козлетоном. Це пояснення я вважаю переконливим. А внутрі в нього (двійника), звичайно, неонка.
А дівчина-мушкетерка з істинно російським прізвищем Лянка Гриу непогана, так. Б'ється, скакає, посміхається досить мило. Але це, на жаль, фільм не рятує. Дивитися його не потрібно, тому що тупий та ідіотський відстій.
