Рецензія на фільм «Не думай про білих мавп»
Сатира космічних масштабів
Прологом до фільму є східна філософська притча про учня, який шукав просвітління. Зажадавши відкрити третє око й пізнати таємниці всесвіту, він прийшов на уклін до Майстра, який живе в горах. Замість навчання він одержав тільки одну пораду - ніколи не думати про білих мавп, про яких з тих пір думав постійно. Багато дзенських вчителів зустрічало учнів ударом палицею по голові, щоб ввести їх в стан розгубленості розуму, говорячи сучасною мовою - збентежити, спустошити або перезавантажити. Почути «звук плескоту однієї долоні» і перестати думати про білих мавп можна лише вирвавшись із обмежень розуму, пізнавши несвідоме на рівні тонких почуттів, як і третє око повинне розкритися не на рівні причинного місця.
Критичність мислення й уміння задавати екзистенціальні питання на рівні Гамлета, а вже тим більше, відповідати на них, сьогодні плавно спускається до нуля. Шлях до себе, пошуки гармонії й сенсу життя загалом зводяться до пошуку способів «гідного» виживання у світі споживання, переростаючи згодом у повну щиросердечну порожнечу влади інстинктів і прагматичного розуму. Вирватися із цієї суєтної порожнечі може тільки той, хто після гарної контузії від палиці Вчителя, випаде хоча б на час із окостенілої матриці реальності в альтернативний світ, де панують інші критерії й цінності.
От для цього і Юрій Мамін після десятилітнього мовчання повернувся до неофітів із палицею дзен-мастера, сівача «розумного, доброго, вічного» на поле колективного свідомого, щоб новою вибуховою хвилею, буйством і феєрверком думок, почуттів й образів відокремити зерна від плевел і зібрати врожай, посіяний його попередніми кіно-посівами. Саме тому на прем'єрі був зроблений короткий екскурс у раніше зняті картини, а сам режисер повідав про те, яких зусиль коштувало зняти нову картину, що у повному розумінні слова став подвигом знімальної групи, і не обійшлося без жертв, так зокрема, сам режисер був змушений розстатися зі своєю нерухомістю для того, щоб завершити роботу над фільмом.
Картина побудована на ріжучому око контрасті. «Не думай про білих мавп/ Обличчя Халдея». Назва двояка, як і сам фільм, побудований на гротеску й протиставленні систем світосприймання, якщо не сказати боротьби світів. Саме значення слова «халдей» із часів Месопотамії перетерпіло ряд значеннєвих змін, і нині є синонімом продажності й лакейства. Із цієї ж серії й сама алегорія горища й підвалу, волі й висоти польоту думки художника, близькості до неба й відчуженості на тлі темряви й засміченості свідомості користолюбця. Звільнення духу й щирої суті проти неуцтва й рабства матеріального.
Головний герой фільму Вова - запеклий халдей з наших днів, життєлюб, проноза й цинік, життя якого має лише один критерій цінності - гроші. Але, як говориться, навіть у каміння є душа, яка просто дрімає до пори, так і у Вови їй буде призначено пробудитися, зіштовхнувшись на своєму приземленому шляху ресторатора з людьми «не від цього світу», вплив яких приведе його до переосмислення цінностей буття, сенсу життя й самого поняття кохання. Історія проста. З подачі свого пухкого у всіх відношеннях тестя, Вова повинен відкрити ресторан у підвалі старого Пітерського будинку, але на додаток він одержує й горище під офіс. На горищі нелегально проживають троє представників світу ірраціонального, які втекли з божевільні.
Як результат втечі з рабства, в альтернативному світі горища панує неземний дух волі, братерства й відчуженості від мирської суєти. Художник-алкаш, лисий актор-чернець із замком на губах й «танцююча в темряві» депресивно-експресивна дівчина Даша (її чудово зіграла дочка Юрія Маміна) хоробро уриваються у звичне життя халдея. Вова використовує інопланетне тріо для підсобних робіт, але поступово переймається перехідною від них шкалою цінностей. Дуже примітно, що, за словами Юрія Маміна, головного героя він вибрав, виходячи з його схожості з Абрамовичем, відтворивши, таким чином, якийсь архетип олігарха в зародку. Чи не жарт? Неначебто привід для філософської драми, але тільки не для Юрія Маміна, який не зраджує принципу «повчаючи забавляти», більше того, цього разу режисер пішов далі й адресує нас прямо до нової інтерпретації п'єси «Горе від розуму» у кращих традиціях Маршака й Леоніда Філатова. Всі герої картини спілкуються винятково у віршах, через іскрометну риму, що явно буде розібрана на афоризми. На мій погляд, вийшла іскрометна адаптація Гамлета до сучасності у виконанні театру «Лицедії».
Ядерна й часом суперечлива суміш форми й змісту, буйство фантазії, циркова буфонада, феєричність, надривний гротеск, нестримна емоційність, тонкий і плоский гумор, простота й мудрість текстів, рельєфність образів, глибина метафор, балаганне блазенство й вікова мудрість - все це зливається у фільмі, енергетика й динаміка якого часом зашкалюють.
Сміх сміхом, але хто рятує одного, той врятує весь світ, тому якщо хоча б одна людина після цього фільму переосмислить суть свого буття й знайде порятунок душі на шляху до Єдності через пізнання своєї щирої суті, то честь і хвала Юрію Маміну.
Не кожний зважиться сьогодні створити космічних масштабів сатиру й зобразити деміургів в особі Басілашвілі і Юрського, які творять наш тлінний світ на території божевільні.
Популярність і визнання «Не думай про білих мавп» прогнозовані, про що говорить Приз Міжнародного журі Федерації Кіноклубів Росії «за кращий фільм з Російської програми» на 30-ому ММКФ.
