Рецензія на фільм «Населений острів: Фільм перший»
Це, до речі, симптоматично, що при скороченні назви фільму виходить абревіатура «ОО» - так зазвичай туалети позначають. Тобто місця, де багато гівна. За здорову самокритику фільму можна дещо пробачити. А за правду – заохочувально кивнути, гівна та бруду тут і насправді багацько. Головне, не торкатись фільму руками – запомиїшся.
Як розповідає нам голос на початку фільму, до 2157 року людство успішно побороло війни, епідемії та тероризм і повернуло свій погляд в космос (на екрані в цей час показують кольорові хвости, що означають зоряні скубчення, і відмінні пласкі зірки). Безповітряним простором масово роз'їжджають кораблі Вільного Пошуку, що пілотуються тупими підлітками. За одним таким підлітком нам і пропонують простежити (на екрані видно схожий на кальмара міжзірковий модуль, що ліниво ворушить щупальцями. Причини такої поведінки модуля незрозумілі).
Всередині кальмара сидить кучерявий і красивий Максим та балакає по телефону з бабусею з Москви. Бабуся цікавиться, чи не він вкрав дідову реліквію - відмінного годинника краснодарської зборки. Максим любовно дивиться на зап'ясток, пишно вкрашений краденим годинником, променисто посміхається і чесно відповідає: «Ні, не брав». У глядача починає складатися думка про прекрасні особисті якості головного героя.
А за кальмарним кораблем тим часом крадеться зграя астероїдів! Вони налітають на корабель і щодуху його мочать! Корабель поступається натиску і знесилено падає на першу планету, що потрапилась на його шляху. Падає дуже недорого, в основному показують спотворену променистою посмішкою харю Максима і передають його невиразне мукання. Як виглядає падіння зовні, нам не покажуть, це дуже дорого.
Розжарений від падіння корабель чиркає черевом по якихось сталагмітах і валиться на плато. Неушкоджений Максим посміхається, натягує чоботи і колобком котиться назовні, небоязливо хапаючись за обшивку. Обшивка, до нашого здивування, вже вистигла. Відразу після виходу пілота, корабель усвідомлює, що життя – лайно і вибухає. Судячи з великої кількості червоно-чорних клубів диму, пальним для міжпланетних кораблів служить звичайна солярка.
Максим променисто посміхається і вистрибцем скаче назустріч славному новому світові. Несподівано настає ніч (її роль у фільмі виконує синій фільтр на об'єктиві камери). Раптово Максим опиняється в лісі, де за ним стежить величезний урук-хай з пластмасовими іклами на половину гумової пики. Потім його полонить зарослий рудою шерстю по самі очі актор Гармаш і веде куди слід на дізнання. А слідує, звичайно, на військову базу, яка несподівано розташована в кам'яному кар'єрі. Максим продовжує посміхатись.
Хто він такий, втім, нікого не цікавить – його негайно відправляють в столицю для здачі аналізів і щеплення від дифтерії. По дорозі всміхнений Максим знайомиться з побутом аборигенів, який упевнено вважає варварським.
У столиці наш герой має багато пригод, втече звідти, повернеться туди, ще раз втече і поїде, нарешті, в прекрасний захід. Чекайте другу частину, там все пояснять.
Про що фільм? Та ні про що, власне. Маестро Бондарчук в інтерв'ю повідомив, що даний фільм – його особиста боротьба з тоталітаризмом, з котрим він по молодості не встиг як слід пободатись за часів СРСР. Благо, тепер тоталітаризм здох, і буцатися з ним легко і приємно. А головне – безпечно.
Якісно боротися з проклятим тоталітарним минулим, проте, виходить не у всіх. І тут на допомогу приходять брати Стругацькі. Точніше, вже один брат – Борис, з безсмертним твором про тоталітарну фігу в кишені – «Населений острів».
Твір непоганий, звичайно, але суто для підлітків. Я його, правда, читав вже в зрілому віці, коли пройшла інформація про майбутній фільм, тобто році в 2006. Через дорослість я побачив там не те, що зазвичай бачать підлітки, а смутну спробу братів-авторів погризти ненависний їм Радянський Союз. Само собою, це ж там їм платили величезні гроші за мільйонні тиражі, це ж там їх возили по всьому закордону і знімали дорогі екранізації (див. Тарковський) – таку країну неможна не ненавидіти. Треба думати, письменники щиросердно вважали, що достоні набагато, набагато більшого.
Тому в книзі «Населений острів» якраз і написано про групу Поетів і Письменників, які відчайдушно боряться з ненависною Системою. Для чого вони це роблять, і що буде потім, Поети, звичайно, не думають – їм головне б зрубати прокляту Владу. Максим мотивів Поетів не схвалює, але знищити країну, в якій опинився, допомагає з натхненням – йому весь цей світ чужий і неприємний.
Єдиний позитивний момент книги – фінальна мова Мандрівника. Своєрідний прийом – всю дорогу читач жив ідеями і думками Максима, співчував і співпереживав йому, дбав за зніс башт противників, а на останній сторінці – коротка і нещадна вимова Мандрівника щеняті, що нашкодило. Ось фінал у книги хороший. А сам роман – середнячок.
І ось питання: чи можна за такою книгою побудувати нормальне кіно? Звичайно ж, можна. Для цього необхідно всього дві умови: по-перше, прибрати відверту туфту типа горизонту, що вирушає вгору; і по-друге, непогано б як слід уявляти собі світ, який зібрався описувати.
Жодне з цих умов дотримано не було – ідіотська ідея про «світ навиворіт» залишилася без змін. Хотілося б поцікавитися: якщо всі жителі переконані, що живуть на внутрішній стороні сфери, то як же вони освоїли стрілянину балістичними ракетами, польоти бомбардувальників, не говорячи вже про карти і нормальну навігацію? Ось по фільму постійно літають дирижаблі. Невже неможливо піднятися на висоту хоч би десяти кілометрів, де немає цієї «жахливої рефракції», і зрозуміти, що вони живуть ніяк не на внутрішній поверхні кулі? І взагалі, як вийшло, що сонце вони бачать постійно, а зірок не спостерігали жодного разу?
З розумінням світу така ж нісенітниця. Ось громадянин Бондарчук вирішив показати страшну тоталітарну державу. Прекрасно. Тоталітаризм – це перш за все облік і контроль. Як легко здогадатися, тотальний. Країна, куди повалився Максим, знаходиться у постійному військовому положенні. Це означає – строга економія всіх ресурсів, потужні репресії проти незгодних, мілітаризація всього і вся. І що ми бачимо у фільмі? Звідки на вулицях натовпи повій і бригади жебраків? Звідки банди, що діють, як у себе вдома, посеред столиці? Звідки ці величезні плазмові панелі? Як виходить, що при жорстокій, як нам показують, економії електроенергії, все місто ночами залите світлом?
Чому одяг у більшості персонажів – ніби більшість тільки що з корпоративної вечірки? Ви самі спробуйте в таких шмотках хоч би день проходіть, ви ж здохнете через дві години. Чому одяг у солдатів, як у якихось гопників? Чому зброя виглядає так, як нібито її робив Бойовий Кіт Гаг за допомогою рядового Драмби з водопровідних труб?
Про техніку я взагалі мовчу – нефункціональне, неправдоподібне гівно. Шестиколісні міські машини з фарами посеред морди, ага. Бойові трайки, що ледь що, стають на диби. БМП, схожі на мікроавтобуси. І, звичайно, апофеоз всього – рожевий фанерний танк з картонним бронелюком на дверних петлях. Він, нібито, атомний і автоматичний. Якщо він атомний, чому ж він солярою димить? Якщо він автоматичний, що ж у нього стільки місця усередині, що там два здоровенні лоби без зусиль поміщаються? Навіщо йому ця величезна башта з дохлим кулеметом? Чому в танка, призначеного для бойових дій в лісі, якийсь взагалі смішний кліренс? Чому у нього колеса заклеєні фанерою? І найголовніше – ЧОМУ ВІН РОЖЕВИЙ???
Скажуть: ну так це ж фантастика! Тут можна все, жанр такий! Ні, жанр не такий. Якщо в «Матриці» Нео з Морфєєм замість того, щоб літати по каналізації на іржавому «Навуходоносорі», почнуть їздити по руїнах на рожевому лімузині, «Матриця» перетвориться на нісенітницю. Якщо в «Термінаторі» Сара почне ловити кулі зубами і рвати роботів голими пальцями, фільм стане ідіотською пародією. Є певні закони жанру – і є внутрішні закони описуваного світу, яких слід дотримуватися. Безсистемне нагромадження різнорідних елементів називається еклектикою, виглядає дурнею і читається так само.
Виявляється, до речі, що дизайнером у фільмі працювала тітонька, що ніколи раніше фільми не дизайнила. Звичка брати на відповідальний проект, вартістю 40 мільйонів доларів, дебютантів – вона, скажімо так, викликає низку запитань. Сама тітонька, проте, духом не падає, а навпаки, із задоволенням розповідає, як вона відійшла від зразків, що пропонувалися їй, і які класні, яскраві, декадентські костюми у неї вийшли в результаті. Завжди приємно поглянути на роботу професіонала.
Але це до слова. Незрозумілою залишається і ідея фільму. Ось, виявляється, владу в країні захопила купка виродків, що підпорядкували собі купу нормальних людей. Інші виродки, які не попали у владу, люто ненавидять перших, і всіляко їм шкодять. У ідеалі вони, звичайно, мріють скинути перших виродків і прийти до влади самим. А що ж люди? На людей їм відверто плювати, вони навіть башти збираються використовувати як і раніше. Тому що головне для цих самих Поетів і Докторів – це не те, як будуть жити люди навколо. А те, як вони самі житимуть. Дуже достойна позиція. Але нічого не поробиш - у книзі так прописано.
Незрозумілими залишаються і дії головного героя. Навіщо його смикнув біс на південь, до мутантів? Та ще прихопивши з собою Гая? Добре, Максиму за себе вирішувати, у нього нескінченне життя, навіть кулі не беруть, а Гая, якщо зловлять, повинні за всіма правилами розстріляти за дезертирство. Але не думає про це Максим, йому ніколи, йому охота негайно перебудувати цей світ. До основи.
Ну і трохи про зовнішню сторону фільму. Актори грають слабко. Гіршою за всіх вийшла, звичайно, Ганна Михалкова, але це тому, що вона старанно змальовувала Валерію нашу Іллінічну. Істерика, верещання, прокляті коммуняки – повний набір. Ротмістр Чачу – типовий комісар з говносеріалу «Штрафбат», бридко посміхається, не менш мерзенно істерить і загрожує всіх стерти в табірний пил, якщо раптом щось. Головний герой Максим обрид безперервною либою і повною відсутністю яких-небудь додаткових емоцій. Судячи з усього, актор Василь Степанов настільки багатогранний і яскравий, що його у фільмі навіть переозвучили. Мабуть, рідний голос у нього настільки ж нудотний, наскільки і промениста посмішка. Хоча, судячи з відгуків, літнім жінкам і безголовим соплюшкам цей красень дуже сподобався.
Ледве краще вийшли Гай Гаал і Невідомі Батьки. З Батьків в повний захват привів сам Теодор фон Бондарчук, що зіграв Розумника, – гламурний підарас з Теодора вийшов дуже переконливим, актор явно грав самого себе.
Щоб сподобатися інтелектуалам, режисер напхав в свій фільм купу запозичень і повторів з інших фільмів – навскидку згадуються «Блейдраннер», «Матриця», «Зоряна піхота», «Еквілібріум», «В означає вендета». Лише ось «ОО» чомусь виходить гірше.
В зв'язку з цим дуже цікаво дивитися на крики наших кіномайстрів, тип «Та якби у нас бюджет, як у Пітера Джексона, то ми б...». Любі мої – ну ось в «Еквілібріума» бюджет був 20 мільйонів доларів. А в «Населеного острова» - сорок мільйонів. І що? Не у грошах справа, друзі.
Спеціальні ефекти у фільмі дуже недорогі, дарма що стільки грошей витратили. Статичні рендери вийшли дещо краще – види міста прості і нехитрі, але хоч би частково приносять задоволення. Динамічні ефекти ж зовсім – впасти і відкотитись. Автоматичні гармати в лісі – рівня «Термінатора» 1982 року. Бійка з голованем – повний атас, знята в стробоськопному миготливому світлі, щоб не було видно, що товариші б'ються з гумовою лялькою. Вітряки в самому кінці – погано відрендерені моделі з 3D Max. У панорамних наїздах скрізь видно, де закінчується натурна зйомка і починається намальоване на комп'ютері. Куди поділи сорокамільйонний бюджет - загадка. Все, показане в першій частині, тягне максимум мільйонів на п'ять. Слабка зйомка, огидний монтаж, цілісності у фільмі жодної. Актори не стараються, саундтрек від М.Айнур (це тонкий жарт для тих, що розуміють) не запам'ятався нічим.
Разом з тим, слід визнати, що даний проект є, мабуть, найбільш точною екранізацією Стругацьких. Просто при перенесенні тексту братів на екран, назовні полізли ті самі лажі і недоробки, що були малопомітними в книзі. Їх, у свою чергу, вкрай вдало доповнили ті перекоси, що з'явилися вже в сценарному варіанті. Любителям радянської фантастики – привіт.
Другий фільм подивлюсь, звичайно, але лише з ентомологічного інтересу. Чекати від проекту не варто нічого, грошей він збере лише на деякій частині інтелігенції, що ностальгує, та на маленьких дівчатках, яким сподобається красивий головний герой. Блокбастером фільм не стане, ні.
