Рецензія на фільм «Адмірал»
Нарешті побачив фільм повністю. Враження скоріше негативні, але спочатку скажу все-таки «пару лагідних».
Безумовно, російський флотоводець і полярний дослідник А.В. Колчак заслуговує й фільму, і пам'ятника. От тільки як же тоді бути з «рівним» йому за рангом і по історичній ролі генералом Денікіним? Невже Антон Іванович не заслужив «епік», адже й із простих селян папаша цей вибився, і мемуари які синок настрочив, та ще й в еміграції в британську масонську ложу встиг вступити, із самим сером Артуром Конан Дойлом знайомство завести! Несправедливо, братики морячки, зазналися!
Актори грають прекрасно, у всякому разі, чесно намагаються, хоча подекуди явно переграють. І у ролі адмірала Колчака, який взагалі-то був зовсім не «турецьких», а кримсько-татарських кровей, вражаюче-шляхетний та войовничо-грізний. І Є. Боярська у ролі його коханки Тимирєвої - чарівно-жіночна й гламурно-загадкова. І у ролі генерала Каппеля - билинно-відважний і пафосно-героїчний. І Микола Бурляєв у ролі царя-батюшки - приречено-трагичний і натхненно-іконописний.
От тільки, братики, зовні практично всі перераховані вище актори схожі на своїх реальних історичних прототипів ще менше, ніж - на князя Дмитра Пожарського! Ну й навіщо ж тоді, запитується, треба було загодя голосно хвастатися в ЗМІ «об'єктивним вивченням історичних джерел» сценаристами?
У всякому разі, Боярська-Тимирєва, уникла, принаймні, звичайної для російського кіно підміни справжніх людських почуттів вишуканим порнобрудом. А всенародно наш улюблений мент-ассасін Хабенський зумів переконливо передати не тільки особливості складного характеру історичного Колчака, але й типову психологію російської офіцерської еліти того часу, з усіма її достоїнствами й недоліками. Сучасного глядача заворожує підкреслена холоднокровність адмірала на тлі відірваних матроських рук і ніг та його непідроблена галантність в ставленні до дам.
Картина починається вражаючою морською баталією між маленьким російським міноносцем «Сибірський стрілець» і німецьким броненосним крейсером «Фрідріх Карл». Російський міноносець «Сибірський стрілець» - корабель сам по собі героїчний. Побудований в 1906 р. за проектом німецької фірми «Вулкан», він мав довжину 75 м, ширину 8 м, водотоннажність 800 тонн, був озброєний двома 102-мм знаряддями, трьома торпедними апаратами, а головне - ніс у своєму тісному трюмі 24 ударно-гальванічні «рогаті смерті». Єдиний з кораблів проекту, він пережив і першу світову, і революцію, і громадянську, в 1926 р. перейменований був у «Конструктор», а 1941 р. зустрів як навчальний корабель. Воював у роки війни на Ладожському озері, зі списків же флоту був виключений аж при Микиті Хрущьові, в 1957 р., прослуживши, таким чином, більше півстоліття! [Див.: Апальков Ю.В. Російський імператорський флот. Довідник про корабельний склад/«Морська колекція». Додаток до ж-лу «Моделіст-конструктор». № 4(22) за 1998 р.]
7 листопада 1914 р., перебуваючи в складі особливого напівдивізіону есмінців охорони Ризької затоки, «Сибірський стрілець» успішно виставив міни в районі Клайпеди (Мемеля), а після цього повернувся на базу, не вступаючи ні в які, тим більше бойові, контакти з ворожими кораблями. Саме на цих мінах і загинув 17 листопада 1914 р. злощасний німецький «Фрідріх Карл», причому на виставленій росіянами ще раніше, 31 жовтня, мінній банці ледве не підірвався й легкий крейсер «Ельбінг», який йшов до нього на виторг. У підсумку, однак, все закінчилось для німців відносно «гут», й із численного екіпажа «Фрідріха» (700 чіл.) вони втратили всього лише сімох [Див.: Апальков Ю.В. Бойові кораблі російського флоту 1914-1917 р. Довідник. Спб., 1996. Стр. 15].
Однак пісня, добродії, вся у тому, у фільмі «Адміралъ» реальний «Сибірський стрілець» виглядає зовсім інакше, нагадуючи застарілі російські міноносці британського проекту « Сокіл», що мали довжину 58 м, водотоннажність 250-300 тонн, озброєні двома 75-мм знаряддями Кане, з характерною карапасною палубою на баку. Такий корабель, справляючи своєю незвичайною конструкцією сильне враження на недосвідченого глядача, у реальності сильно поступав не тільки новітнім за тим часом російським есмінцям проекту «Новік» (довжина близько 100 м, ширина 13 м, водотоннажність 1200 тонн, 4 102-мм знаряддя плюс ТА), але й значно меншим кораблям начебто того ж «Сибірського стрільця». І як взагалі не тільки з 75-мм, але навіть і з 102-мм гарматок можна було лупити по броньованому «Фрідріху Карлові»?
Німецький броненосний крейсер «Фрідріх Карл» був побудований в 1903 р., озброєний 4-ма 210-мм знаряддями ГК і 10-ю 150-мм СК, плюс малокаліберними пушками й підводними торпедними апаратами. Вважався відносно «слабеньким» і до початку першої світової війни значився «навчальним». Але все-таки мав довжину 126 м, ширину 20 м, водотоннажність близько 10000 тонн, 10-см броню, не поступаючи, таким чином, старим паровим баштовим броненосцям. Нагадаю, що в описуваний історичний період, тобто в 1914 р., такі броненосці повсюдно змінювали котлотурбінні дредноути, що були озброєні 12-тьма 305-мм знаряддями ГК й мали розміри, які набагато більші: довжину 160-180 м, ширину 25-30 м, водотоннажність 19-25 тис. тонн. Не кажучи вже про серйозну перевагу у швидкості й автономності плавання... [Див.: Апальков Ю.В. ВМС Німеччини 1914-1918 р. Довідник про корабельний склад/«Морська колекція». Додаток до ж-лу «Моделіст-конструктор». № 3(9) за 1996 р.]
Впадають в око й інші огріхи, наприклад, в епізоді Моонзундського бою 1916 р. А.В. Колчак доповідає по рації, називаючи російський броненосець «Слава» (французького проекту «Бородіно», побудований в 1906 р.) словом «крейсер»(?). А цей епізод з образком, переданим Миколою II адміралові перед відправленням того на Чорне море, чи не занадто він лубочний?
Відразу ж по перегляду виникає закономірне питання: а де ж, хлопці, полярні дослідження Колчака, адже саме ними він у першу чергу й знаменитий? Де ж його реальні заходи щодо посилення Чорноморського флоту, крім силуетів броненосців з вікна пасажирського поїзда? Як, втім, і кроки на посту «Верховного правителя Росії»? Автори фільму явно зробили зайвий упор на особисте життя адмірала, перетворивши його в «святого мученика» і нещасну «жертву червоного терору».
Погано те, що заради всієї цієї явно політично ангажованої витівки вони, по-перше, ґрунтовно погрішили проти відомих фактів історії, а, по-друге, зайво чорними фарбами зобразили сам російський народ - морячків, солдатиків, мужичків-козачків, яких небіжчик-адмірал завзято прагнув звільнити від «гніту більшовизму». Зобразили саме так, як сприймає їх нині правляча в Росії політична еліта - як малокультурне й агресивне бидло, у якому низинні людські інстинкти й «стадне почуття» помітно переважають над здоровим розумом і почуттям боргу.
Зовсім очевидно, що творці картини припустилися грубої помилки, представивши білий рух у вигляді сонму окремих «мучеників», не приділивши при цьому належної уваги негативним персонажам. Лиходії й кати одномірні й безликі, серед них немає жодної хоч трохи помітної особи. Створюється враження, що у фільмі як негативний персонаж виступає весь російський народ, всі російські люди. Сумно, все це, добродії офіцери, брудно, соромно. «Соромно й недобре», як казав покійний «чекіст» Юрій Богатирьов...
