Рецензія на фільм «Макс Пейн»
Дзвінок у двері. Відкриваю - на
порозі стоять жираф, сова й пінгвін
і говорять мені: «До нас надійшла
інформація, що в цій квартирі
зловживають галлюциногенами». -
Анекдот.
Ми встигли. У гості до бога не буває
запізнень,
Так що ж там ангели співають такими
злими голосами? - В. Висоцький.
Щось я зовсім запрацювався - а це не є добре. Коли часу не вистачає навіть на перегляд нових фільмів, це явно привід задуматися. І коли немає часу написати про них пронизливо блискучє по виконанню й задуму відкликання - теж привід. Так що відсунув на час роботу убік і переглянув відразу кілька фільмів. І на початку мова йтиме про фільм за назвою «Макс Пейн» з Марком Уолбергом у головній ролі.
Якщо коротенько - нуднувато. Але тут треба розуміти, що в ігру, по якій поставлений фільм, я грав давно й мало. Навіть не пам'ятаю, що було тому причиною. Можливо, слабенький комп'ютер. А можливо, універ, що теж відбирав неабияк часу від приємного проведення часу. Проклята зайнятість!
Мова у фільмі йде про сумного поліцейського на ім’я Макс і прізвищє Пейн (не майора). Сумний він тому, що невідомі панки вбили його гаряче кохану дружину й дочку. І він, звичайно, намагається знайти вбивць, але виходить не дуже.
А отут ще почастішали випадки загадкових убивств на вулицях Нью-Йорка. Є думка, що за цим стоять потойбічні сили - чорні авторитетні хлопці з палаючими очами й із крильми. Плюс навколо вештаються незрозумілі особистості з татуюваннями теж у вигляді крил і поширюють новий могутній наркотик. І з усім цим, звичайно, необхідно розібратися, тим більше, що справи ці тісно зв'язані між собою.
І займатися розслідуванням буде Макс Пейн, персонаж з особою актора Уолберга (теж не майора).
Взагалі, відхиляючись від теми, задум зняти фільм по даній іграшці - вона частично зрозуміла, але однаково дивна. Зрозуміла, тому що в грі присутній чіткий кіношний сюжет, пальба з обох рук, стрибки й «буллет-тайм» (також відомий як сло-мо). Тобто вона (гра) так і проситься на екранізацію. А дивна тому, що іграшка ця саме й була зроблена під впливом відомих фільмів - «Матриці», саме собою, і азіатських фільмів режисера Джона Ву (не плутати з голлівудською продукцією від того ж режисера).
До речі, права на екранізацію гри були куплені ще в 2003 році, через два роки після її виходу. Оперативно.
Фільм, треба сказати, теж дивний. Начебто все на місці - головний герой досить гарний і автентичний, стрілянини-стрибки-вибухи на місці, крилаті, хрипнули незрозуміле примари, що репетують, теж у наявності - що ж таке? Чому фільм дивитися відверто нудно? Відповідь, загалом, проста - а тому що не фіг було з добротного бойовика робити драму про почуття упереміш із неквапливим поліцейським розслідуванням.
Це як якби, скажемо, фільм «Зодіак» схрестити з фільмом «Костянтин». Поодинці - добротно, кожний у своєму жанрі, а разом - сумбур замість видовища. От так само приблизно полягають справи й з фільмом «Макс Пейн». При цьому не можна не відзначити, що останні хвилин двадцять відверто радують - всі ці пекельні мега-глюки, вибухи, машини що кришаться в друзки, CGI-сніжок, скажений темп - відмінно. Якби весь фільм був такий - вийшов би шедевр-гібрид того ж, скажемо, «Костянтина» і «Пристріли їх». А так...мутновато вийшло, чого там.
Порадувало частково тільки те, що до сюжету гри віднеслися досить дбайливо - не вважаючи , звичайно, валькірій, які, щоправда, там цілком до місця (що стає зрозуміло не відразу).
У цілому, дивитися потрібно починати відразу із другої половини фільму, втрати змісту мінімальні, а добротна розв'язка вже близько.
І що там робить Ольга Куриленко - незрозуміло. Зробили її, розумієш, у кожної [censored] затичкою - і їй добре, і режисерові приємно. Гадаю, таким хитрим чином було зроблене нагадування про горезвісну російську мафію, про яку у фільмі, на відміну від гри, ні слова.
Дуже середній фільм, загалом. Прикро, гра була непогана.
