Рецензія на фільм «Дзеркала»
Світ мій дзеркальце, скажи...
Мій інтерес до фільму “Дзеркала” зародився ще під час перегляду перших трьох хвилин цього ужастика, які були скачені мною з мережі. Ефектна сцена в метро впевнено зносила вежу, що давало надію на розумну містичну різанину. Трейлери теж підливали масло у вогонь, лякаючи палаючими тітками й вирваними щелепами, а Кефір Сазерленд у головній ролі та й зовсім робив вищевказану надію цілком реальною. Загалом, фільм був мною досить очікуємим. І очікування, повинен помітити, виправдалися повною мірою!
Бен Карсон (Сазерленд) - доблесний заокеанський міліціонер, вбив людину при виконанні свого службового обов’язку й тому був підданий важким щиросердечним переживанням і нефіговій депресії. Цей стан пробудили в ньому любов до алкоголю й сильнодіючих пілюльок, що, цілком очікувано, позбавило його роботи й родини на невизначений час.
Але Бен Карсон гарний хлопець, а значить повинен вибратися з ями забуття й встати на ноги, улагодивши сімейні та інші питання, які стали буквально ребром і поставили його буквально раком. Для реалізації цієї шляхетної мети Бен влаштовується на роботу нічним сторожем в одному із супермаркетів Нью-Йорка. Неначебто звичайний заробіток, однак супермаркет досить незвичайний. Мало того, що він чекає реставрації після недавньої пожежі, та ще й у нього вдома, як з'ясувалося пізніше, розміщалася колись психіатрична лікарня, одним словом дурдом.
Загалом, Бен починає вивчати це негарне місце темними ночами за допомогою ліхтарика й вогнепальної зброї, то там то сям натикаючись на якісь надприродні сили. Надприродні сили у свою чергу огидно виють і кривляються в численних дзеркалах супермаркету, даючи Беневі зрозуміти, що чимсь досить незадоволені. Отже, екс-міліціонер Карсон береться за розслідування, щиро бажаючи розкрити таємницю екс-дурдома...
Сюжетик, як бачите, цілком стандартний, але не впадає в банальні маразми й дебилизми жанру, що не може не радувати змучений усілякими відстоями мозок. Все дуже загадково й таємниче, а саме цього ми й чекаємо від містичного трилера. Сашка Аджа цілком упорався з поставленими завданнями, лякаючи глядача барабашками в дзеркалах і інших поверхнях що мають властивість відбивання. Сама історія трохи нагадує такі симпатичні фільми як “Дзвінок” і “Прокляття”. Напевно тому, що є рімейком чергового азіатського ужастика. Знято все в похмурих тонах, личить мракобіссям , які відбуваються на екрані.
З акторами картини все в порядку. Основна маса часу віддана в розпорядження суворому Кефіру Сазерленду й це ні фіга не дивно. Хмурий дядько в боротьбі з барабашками виглядає дуже ефектно й незвичайно. Це не яка-небудь школярка, а психований екс-страж порядку, що й черницю пристрілити не посоромиться.
Компанію Кефіру склали Емі Смарт і Пола Петтон. Емі, чесно кажучи, у фільмі виконувала функцію меблів, і дзеркальні барабашки явно її перегравали в акторській майстерності, але її присутність у картині режисер виправдав кривавою сценою у ванній. От уже точно звірячі кадри. Що стосується громадянки Петтон, то вона була цілком терпима, але нічим особливо не запам'яталася.
Підводячи підсумки, хотілося б ще відзначити сильну мега-кінцівку фільму. Дуже розумно вийшло. Розумно й навіть несподівано. От вам дуля, а не сопливий хеппі-енд. :) Злегка нагадало фінал фільму “Сайлент Хілл”, що заявляю винятково на правах компліменту.
Коротше, дивитися всім і обов'язково. Давно не було гарного зразкового ужастика. Одержіть і розпишіться. :) А громадянина Аджа поздоровляю з незаплямованою репутацією справжнього хоррор-мейкера.
