Рецензія на фільм «Адмірал»

На людину, яка сіла за перегляд художнього фільму «Адміралъ», спочатку страшно дивитися. Тількі зникає з екрана стилізована назва, звідти починає хлюпати солона морська вода - на всіх парах іде постановник мін, яким командує Костянтин Хабенський. За судном нав’язується німецький крейсер, Хабенський у низько насунутому кашкеті бродить по палубі й погрозливо щось гаркає. А навколо валяться поранені, жалібно скиглять тільки що вбиті, на корабель стрімким домкратом валять дев'яті вали художника Айвазовського. Звідкись летять влучні кулі й миттю вбивають неубитих досі матросів.

Хабенський, однак, знає вихід, він вишиковує залишкову команду на палубі, відкриває молитовник і голосно та з почуттям молиться. І о чудо - вороже судно підривається на російській міні! Слава, слава Георгію Переможцю і Міноносцю!

У міру продовження картини, глядач дізнається, що цей носатий капітан з обличчям актора Хабенського - адмірал Олександр Колчак. Колчак, колчак... - тужиться в муках ненародженого знання молодий ідіот - хто це такий, геть-чисто незрозуміло. Ерудована свідомість народжує тільки безсмертне «я на колчаковських фронтах поранений!» Загалом, справа ясна, це явно герой війни. Якої війни... а ну цієї... першої. Світової війни, коротше.

Втім, війна режисера фільму більше не чіпає, тим більше, що в головного героя в житті виникає випробування крутіше - цей похмурий лисий сорокалітній мужик закохується у двадцятилітню Ганну Тимирєву, дружину свого товариша по службі, офіцера й приятеля.

Свій роман закохані, втім, і не приховують. А колчакова дружина й тимирєвський чоловік скрегочуть зубами, але в силу непоправної інтелігентності зробити нічого не хочуть і взагалі - до чого?

У світі тим часом йде щосили Перша Світова. Героїчний капітан навіть ще один раз виходить у море, щоб звідти досхочу постріляти по німецьких берегових батареях. Стріляє він влучно, ненароджені ще комп'ютерні аніматори непогано малюють гармати похмурого німецького генія, що розлітаються вщент.

За героїчне геройство адмірал удостоюється аудієнції в імператора Миколи 2, той дарує йому іконку й призначає головнокомандуючим Чорноморським Флотом. А сам взагалі якийсь втомлений - недосип. Плюс чудесний старець Распутін щосили має імператрицю й уже задумливо поглядає на царевича Алексія.

Навколо Колчака теж киплять страсті - боягузливий мерзотник чоловік, у якого адмірал краде дружину раз у раз влаштовує істерики із соплями «я піду - я не піду», молодий підпоручик неясної орієнтації вужем в'ється навколо, а по Сибіру, нікому поки невідомий, у волосатій папасі й бурці із кривавою підбивкою гарцює на коні Сергій Безруков у ролі генерала Каппеля. У Чехословаччині чистять рушниці чехословаки, у Франції вантажаться у вагони французи, Америка й Англія теж не проти прогулятися по Росії й подивитися, де вони через вісімдесят років будуть качати нафту, газ і підліткове порно.

І тут навіть не дуже дурного глядача переклинює. Він б'ється в конвульсіях, корчить страшні пики й диким голосом репетує в тиші кінозалу «ХТО ВСІ ЦІ ЛЮДИ???» Йому зовсім очевидно, що відбулася помилка, хтось поставив другу серію фільму «Адмірал» замість першої. Тому що з показаного визначити, хто з персонажів яку роль грає, кого застрелять на початку, а кого ближче до кінця - зовсім неможливо. Це як зайти запівніч у цілодобову крамничку поруч із будинком і побачити продавця, який посміхається й репетує «Ага, повернувся!!!» та дістає дробовика з-під прилавка, коли часу не залишається навіть на останній членороздільний звук і можна тільки по дзен-буддистськи споглядати свої внутрішності на дверцятах холодильника з «Фантою». Ясно, що продавець помилився, він прийняв тебе за іншого, але кому від цього тепер легше?

Фільм теж не церемониться із глядачами, вивалюючи на них купу фактів, цікавих особисто для режисера й приблизно для третини знімальної групи, на зразок інтерактивної енциклопедії. Причому починається все суворо з 1916 року - очевидно, до цього часу Колчака як людини не існувало зовсім.

От Колчак пливе туди - а от він їде сюди. Тут ми соромливо не покажемо, як він драпає в Петроград, кинувши довірений йому флот, отут замажемо, як він радується падінню монархії, там приклеїмо, як він постійно читає молитви й свариться з Керенським - і вуаля, образ героя сан пер і сан репрош практично готовий. Плюс, звичайно, історія зради дружині, яку чогось за фільмом іменують великим коханням і юрби народу із хлібом-сіллю, які вітають Верховного Правителя Росії в Іркутську.

А через півроку ці самі юрби чогось піднімають бунт і скидають цього самого Правителя, тому що бездарним він був у військовій і державній справі, та й дурнуватий. До того ж сильно пив. Але у фільмі нам цього не покажуть. Там створиться враження, що скинули його просто так, по споконвічній російській дурості.

Більшовики, до речі, у фільмі практично не з'являються, вони представлені такої хтоничною силою - кулемети строчать сам по собі, пушки наводяться автоматично, а народні маси звіріють від лютої любові до колишнього адмірала винятково за велінням голосів Ктулху й Даждьбога в головах.

І хоч по вулицях Іркутська й Омська (не кажучи вже про метропольну Уфу) дзенькає шашками передвесняна Каппель, адміралові це вже не допоможе. Тому що він тільки на морі сильний, на зразок міфічного Антея. А як тільки опиняється на суші - тут йому сили зраджують (у справжнього Антея було трохи інакше, але суті це не міняє).

І звичайно лиховісні більшовики, які знайшли собі до кінця фільму гідне тілесне втілення - всі як один заросли густою кучерявенькою вовною по самі очі, немиті й хрипаті - заарештовують героїчного Колчака й засуджують до розстрілу. І стріляють. А труп скидають у водохресну ополонку (так, зрозуміло, що після Водохрещення пройшло вже два тижні, але в Сибіру, як відомо, у цей час дивно м'яка погода). Із цієї зворушливої історії, звичайно, вирізали, що Колчак у завершенні із задоволенням співробітничав з більшовиками й здав їм усіх, кого тільки міг.

А його коханка в останні роки життя дивиться фільм режисера Камерона «Титанік», і думає, що Ді Каприо, мабуть, виглядає краще. І на цьому фільм закінчується. І це, звичайно, страшно зворушливо.

А найприкріше - що з технічної точки зору фільм виглядає дуже непогано й навіть почасти добре. І актори (крім крижаної баби Боярської) цілком собі непогано грають. Але ідея - ідея...гівно.

Втім, це вже симптоматично.