Рецензія на фільм «Вавілон нашої ери»

Про можливе майбутнє людства за весь час існування кінематографу було знято безліч стрічок. Одні розповідали про райське життя, інші про захоплення Землі чужорідними істотами, ще інші змальовували вимирання людини як особистості. Стрічка “Вавилон нашої ери” належить до останньої категорії. У фільмі можна побачити таку таку версію майбутнього, уявити яку можна лише в страшному сні.

Сюжет стрічки простий, але з “закрутами”. Головний герой -- терорист Тороп, яким його вважають усі спецслужби США, має доправити невідому йому дівчину із Східної Європи в Америку. Таким чином він отримає великі гроші та шанс розпочати нове життя.

Ризикуючи собою і своїм “живим” вантажем він таки виконує свою місію, проте в останній момент замість того, щоб віддати дівчину у руки замовників, рятує її. Під час шаленої переправи з Канади до Нью-Йорка він дізнається, що вона -- генетично створений організм, який є небезпечною зброєю у руках “поганих” людей.

Аврора -- це вдале поєднання людини і техніки, яка була створена для того, щоб народити дітей нової епохи – мутантів. Її діти мали б відкрити нову еру у генній інженерії та зробити людський організм стійким до зовнішніх та внутрішніх подразнень, тобто виростити надлюдей. Головна героїня виконала свою місію: народила двійнят і померла, адже вона планувалася як машина для зародження нового життя. А прослідкувати за тим, щоб діти не потрапили до поганців та сховати їх від усього світу тепер має Тороп.

На цьому фільм й завершується, але залишається відчуття незавершеності. Основні акценти у стрічці -- це доправлення “живого” пакунку за адресою та виконання героїнею своєї місії. Таке враження, ніби “Вавилон” є уривком із фантастичної повісті, з початком, але без кінця.

Важко собі уявити героя Віна Дізеля без автомата в руках у гіршому випадку, а у кращому -- без базуки, тому у стрічці багато перестрілок. Проте у картині немає того драйву, що був присутній в усіх картинах за участю Він Дізеля. Загалом “Вавилон” -- це пародія на ще одну стрічку за участю актора -- “Три ікси”.

Із задуму можна було зробити якусь фантастичну мелодраму, яку б глядачі сприйняли б на ура. А жанр фантастичного бойовика не завжди окуповує себе, хіба що потрібно додати у стрічку щось нове. А ось цього нового якраз і бракує творцям фільму. Поки актор виконує свої улюблені трюки публіка ще трохи «тримається», але коли стає зрозуміло, що увесь фільм зводиться до одного моменту: врятувати дівчину для того, щоб вона вмерла на руках головного героя, тоді вже стрічка стає нецікавою. Тим більше, що цього разу трюки вийшли значно слабшими, порівнюючи із іншими картинами за участю Віна Дізеля.

Єдиним інтригуючим персонажем у стрічці є героїня Мішель Йео. Але із смертю Ребекки закінчується та напруга, яка тримає глядацьку увагу. У стрічці немає цікавого сюжету, гострих моментів, не рятують його навіть спецефекти.

Ще одним вдалим моментом у картині є змалювання двох світів: європейського вмираючого і американського розквітаючого. Таке враження, що на момент розгортання подій старий світ себе пережив і тут залишилися лише руїни та біженці, а новий – саме досяг свого розквіту.

“Вавилон нашої ери”: таке враження, що творці стрічки знімали це кіно для себе, а не для глядачів.