Рецензія на фільм «Валл-І»

Історія майбутнього

Знято безліч фільмів про війни між роботами й людьми, про майбутні світи та подальшу долю людей із планети Земля. Але дуже мало було розказано про мрії цих металевих творінь людської уяви. Вони також живі у своєму розумінні і можуть відчувати те, що й людина. Але перед ними стоїть значно більше перешкод для щастя, ніж на шляху у простих людей, адже вони є технікою.

Отож, стрічка режисера Ендрю Стентона «ВАЛЛ·І» – це мультфільм про роботів, а точніше про любов між роботами. Існують ж картини про кохання між людьми, навіть між тваринами, рослинами, іграшками. Тепер настала черга роботів.

Сюжет стрічки розповідає про робота Валлі, який сам-один залишився на Землі, щоб прибрати її від сміття, яким людство тисячоліттями забруднювало свою планету. Її атмосфера стала отруйною для будь-якого живого організму, тому люди повинні були негайно її покинути та чекати того часу, коли планета очиститься і вони знову зможуть повернутися на Землю.

Отож, Валлі прибирає планету, колекціонує різний людський непотріб, доглядає домашню тваринку-таракана і вкотре переглядає один і той самий фільм на старому телевізорі. І так триває протягом 700 років. Та раптом він зустрічає іншого робота – Єву, яку люди відправили у розвідку на Землю. Валлі відразу ж закохується у нову грізну сусідку й намагається з нею подружитися, проте всі його спроби зблизитись зазнають невдачі. Єва – модерніший і сучасніший робот, тому дивується Воллі й кепкує з його старих мікросхем. Її завдання – знайти на планеті зразок живого організму – рослину. Коли ж це трапляється: Валлі у старому черевику показує їй свою недавню знахідку, Єва відправляється додому. Та самотній робот не може змиритися з тим, що вона його покине, тому прокрадається на космічний корабель і прибуває на базу останніх живих людей.

Проте за час перебування у космосі людство встигло перетворитися на бездумних та повних істот, які насолоджуються комфортом техніки. Протягом багатьох поколінь кінцівки людей атрофувалися, вони забули що таке робота, а кожен їхній рух – це подвиг. Вони живуть у віртуальному електронному світі і не знають, що відбувається в них перед очима.

Тому не дивно, що капітан корабля злякався, коли виявив, що на Землі знайдена рослина. Це означало кінець його безтурботного життя та необхідність приймати життєво важливі рішення. Проте саме це дає поштовх капітану дізнатися щось про Землю. Та лише завдяки Валлі, який переміг запрограмованого протидіяти робота-автопілота, люди нарешті, після 700 років, повертаються на рідну планету. Хоча при цьому Воллі жертвує собою, та це не страшно. Хто сказав, що робота не можна полагодити – необхідно лише знайти потрібні деталі. А вони є лише в одному місці – на Землі.

Творці стрічки, студія «Піксар», показали те, чого ми ще не бачили, але воно сприйнялося як цілком правдиве. Адже життя у еру новітніх технологій та космічних пригод у численних кінострічках заклали у нашій свідомості підвалини до сприйняття чогось такого, як «Валлі». Тим більше, стрічка настільки реалістична, що починаєш у неї вірити вже з перших хвилин ефіру. І нічого страшного, що Воллі – це лише робот, що єдині два слова, які він може вимовити – це власне ім’я та ім’я своєї коханої Єви, що у фільмі відсутні слова і діалоги, крім кількох фраз капітана космічного корабля та його робота-автопілота. Розповідь ведеться так плавно, так розгорнуто, що слова були б навіть зайві. Кожен погляд героя розповідає цілу історію, його рухи розшифровуються без зусиль, а світ навколо нього як записаний на папері текст: музика ретро і маленький телевізор, завдяки якому Віллі розуміє, що таке почуття.

І у цьому фільмі усе – як і у людських героїв: кохану, у яку герой закохався з першого погляду, ще треба завоювати. Але не силою чи зовнішнім виглядом, а своїм добрим серцем і своєю щирою любов’ю.

Резюмую. Мультфільм такий, що погляд від екрану відвести не хочеться. Він захоплює своєю побудовою, ідеєю, реалістичністю викладених подій, долею головних героїв, кумедними ситуаціями.

Чомусь у голлівудців добре виходять мультфільми на такі глобальні теми, а не фільми із живими людьми. Можливо тому, що ми просто не можемо розслабитися під час перегляду і втриматися від звички судити все і вся, а може актори просто не здатні передати нам чарівність кожного моменту й руйнюють усю казковість.

Фільмів хороших є дуже і дуже багато, проте рідко який з них здатен вселити у людину почуття чогось рідного. А мультфільмам, навпаки, це вдається. Можливо тому, що кожен із нас був тією малою дитиною, яка мріяла ось про такі пригоди і ось про такі забавки. А дивлячись цей фільм, можна щераз відчути себе тим, хто залишився далеко у дитинстві.