Рецензія на фільм «ДО-19»

Якийсь час назад переглянув фільм американського виробництва «К-19: Який залишає вдів». Перший перегляд років п'ять назад не викликав якихось особливих почуттів, тоді я знав мало, а розумив і того менше. Тепер була можливість подивитися на неновий вже фільм свіжим поглядом.

Про що фільм? Фільм зроблений за мотивами реальних подій – 4 липня 1961 року на радянському атомному підводному човні К-19, який перебував у бойовому поході біля берегів США, відбулася аварія реактора, його температура стала різко зростати, що могло привести до розплавлювання ядра й ланцюгової ядерної реакції. Остання, в свою чергу, могла спровокувати ядерний вибух і різке загострення відносин із США, аж до початку воєнних дій. Радіостанція була ушкоджена, зв'язку з основним угрупованням радянського флоту не було. Командир підводного човна, капітан 1 рангу Затеєв, вирішив поринути на максимальну глибину й зробити ремонт реактора.

Ремонт робився бригадами по дві людини, які монтували в «гарячій зоні» аварійну систему охолодження. У ході ремонту вісім чоловік одержало смертельну дозу радіації. Човен найменшим ходом ішов на зустріч зі своїми.

На аварійний сигнал пораненого човна відгукнулися командири двох радянських дизельних субмарин С-270 і С-159. На них евакуювали весь екіпаж, який теж отримав різні дози опроминення. Човен відбуксирували на базу. Моряків нагородили орденами, дії капітана й команди в умовах надзвичайної ситуації були визнані вірними.

Увага – питання. Який фільм можна було зняти на базі таких подій? Може бути, кіно про мужність і героїзм радянських підводників? Може бути, драму про важке рішення командира, який пожертвував життями восьми моряків, але врятував команду, човен, а можливо – і світ від війни?

Це неправильні відповіді. Насправді режисер Кетрін Бігелоу зняла фільм про непрохідну російську тупість. Про нашу печерність, підозрілість, дикість. Про кривавих упирів-параноїків, які ссутся в штани від можливості попросити допомоги в американців. Про мерзенних адмиралев, які, довідавшись про аварію на човні, цікавляться єдиним: чи підкований капітан ідейно? Чи не здасться ворогові?

А капітан К-19, виявляється, не знає, що будь-яка аварія на довіреному йому кораблі – це його особиста відповідальність. Він тільки вмиє скреготати зубами й страшним голосом запитувати: «Хто допустив це?» А інструкції з ліквідації аварій починає читати тільки після аварії. А замполіт човна плекає плани захоплення влади. І мичман – теж плекає. А старпом, хоча й ні в чому подібному не помичений, але теж при нагоді не упустить нагоди не підкоритися капітанові.

Але все це, загалом, фігня. Тому що в первісному сценарії були прописані й зовсім цікаві речі. Сергій Апрелєв, капітан 1 рангу, головний консультант на зйомках фільму «К-19» свідчить про краси перших начерків розумних американських сценаристів:

«Злісні офіцери стібають матросів стеком по руках при спробі вкрасти апельсини. П'яні моряки, забравшись на дах, старанно виводять фарбою “FUCK USA”. Старпом, відповідальний, до речі, за наявність на кораблі захисних засобів, трясе за шиворот ні в чому не винного механіка, намагаючись з'ясувати, чому замисть антирадіаційних костюмив завантажені хімкомплекти, які в стані захистити хіба що від дощу».

Зрозумила справа, у тупоголових радянських моряків, навіть на новенькому підводному човні, не може бути чистоти й порядку:

«Загальна гордість - реакторна вигородка була розкритикована в дим. “Це ж радянський човен, а не космична станція!” - викликнув режисер. Після чого пішла вказівка огрубіти все, від обводів примищення до зварених швів. А частина нержавійки…зафарбувати кульовою фарбою. На зйомках у Галефаксі, який зображував в фільми Полярний, трапилося щось схоже. “Дошку Пошани”, віртуозно виконану з тієї ж нержавійки, неквапливо покривав плямами “іржі” студійний маляр. Свої дії він пояснив вказівками керівництва, яке вважає, що в росіян це цілком можливо».

Моряки з К-19, яким першим показали шедевр, зажадали, щоб їхні імена були заминені на вигадані. Давати свої імена вічноп’яным, з дикими очима ідіотам, які носяться по човну, вони не захотіли. Імен російських консультантів у титрах теж немає, вони не захотіли ганьбитися. Голова ветеранів човна, капітан 1 рангу Гліб Богацький, сказав коротко: «Цей фільм не про нас». Моряки написали відкритий лист актору Харісону Форду, режисеру Кетрін Бігелоу й керівництву компанії "К-19 Film Production" Стівену Джаффі й Крістін Вітакер, у якому виражали своє обурення грубим перекручуванням фактів режисером і знімальною групою.

Але американцям було без різниці – хто їм там що написав. Вони ж не історичну хроніку знімали, вони робили черговий фільм про тупих росіян і їх мерзенне, злочинне командування. «К 19: Який залишає вдів» вийшов у широкий прокат (назва, до речі, теж ідіотська – переважній більшості моряків не було й двадцяти, які ще вдови?) в 2002 році.

У прокаті фільм, до речі, провалився. Ми сприйняли фільм просто як чергову крупнобюджетну байду, чергову крислату казку про нашу країну. А американські глядачі не змогли перестроїтися – у всіх фільмах до цього росіяни показувалися як бородаті muzhiks з AK-47 у руках, які п'ють гарячу vodka із чавунного samovar і танцюючі kazachok під balalaika. А тут – якісь моряки, кудись пливуть – незвично. Найголовніше ж – Харісон Форд у ролі головного героя вбив глядачів наповал, тому що порушував нескладний логічний ланцюжок у невигадливих американських мозках: «Харісон грає тільки позитивних персонажів – але тут він росіянин – а росіянин не може бути позитивним». У результаті в логічних схемах американців люто коротило й іскрило, тріск шаблонів, які розриваються, був чутний аж на Алясці. Що, певна річ, негайно позначилося на результатах касових зборів

Загалом, фільм мені не подобається. Зовсім. Тому що з історії про подвиг моряків зробили дурну розповідь про якийсь заколот на "Баунті" а-ля рюс. А мене таке не вражає.

Але от імена тих, хто в реакторному відсіку, на центральному пості керування К-19, жертвуючи собою в ім'я порятунку екіпажа й корабля, не побоявся і виконав свій борг до кінця:

• Лейтенант Борис КОРЧИЛОВ,

• Старшина 1-ї статті Юрій ОРДОЧКІН,

• Старшина 2-ї статті Євгеній КАШЕНКОВ,

• Матрос Семен ПЕНЬКОВ,

• Матрос Микола САВКІН,

• Матрос Валерій ХАРИТОНОВ,

• Капітан-лейтенант Юрій ПОВСТЬЄВ,

• Головний старшина Борис РИЖИКОВ.

Вони вчинили як справжні радянські люди. Вічна пам'ять героям.

При написанні замитки були використані матеріали із сайтів:

http://k19.ru

http://www.library.by/special/k-19/contents.htm