Рецензія на фільм «Реальний тато»

Чекаючи «Принца Каспиана», з чистої цікавості подивився нову комедію з Пореченковым «Реальний тато». Михайла в комедійних ролях я ще не бачив, так що цікавість була сильною.

Почався фільм з показу логотипа виготовлювача фільму – контори під назвою «Червона стріла». В мене це словосполучення асоціюється або з письменником Стівенсоном, або з індіанцем Чингачкугом. Так що настрій трохи піднявся ще навіть до початку фільму. Потім показали логотип ще однієї серйозної організації – «Рекун Сінема» (треба думати, знаходиться прямо у відомому Ракун-Сіті), а потім пішов власно фільм.

Сюжет там такий: є реальний пацан Роман Шило (Пореченков). Він працює в бригаді серйозного хлопця на ім'я Субота, приїжджає на стрілки, при необхідності розбиває конкуруючій братві носи й ламає пальці. А після праці праведної приїжджає додому, де жере тушонку прямо з банки, качає залезо й клеїть пластмасові модельки аеропланів. Хобі таке в людини. Загалом, звичайний бандит нижньої ланки.

Не можна не помітити, до речі, що це тенденція така – робити головними героями будь-якого фільму або бандитів (які борються проти чекістів), або чекістів (які щосили гасять бандитів). Перша модель істотно випереджає другу. От і тут так само, але з однією відмінністю – тут чекісти відсутні, є тільки бандити. Тому гарний бандит Шило тут бореться з поганими бандитами. Але про це трохи пізніше.

До поганих бандитів у житті Шила трапляється натуральний переворот! Його колишня дружина невдало стрибає з парашутом і потрапляє до лікарні (вся покрита гіпсом, абсолютно вся). А в неї, між іншим, троє дітей. І їх треба кудись прилаштувати. А куди – от питання.

А от відповідь – Рома допоможе. Без усякого бажання, звичайно. Але це тільки спочатку, потім він навіть втягнеться.

Це, так скажемо, основний сюжет, навколо якого все обертається. Є й ще – допоміжні. Про злодія Сафрона, який хоче переманити Шило до себе в бригаду. Про пацанів із сусіднього під'їзду, які хочуть ходити під Шилом. І навіть романтична лінія там є, та не одна, а цілих дві. І все це кудись пре, росте й розвивається.

Михайло Пореченков – гарний актор. У бойовиках йому просто ціни немає. Але, після того, як він вирішив поставити російський варіант «Командо» під назвою «День Д», йому спало на думку, що непогано було б випробувати себе й у комедії. Ну, щоб ще більше бути схожим на Шварца, той теж усякими «Дітсадівськими поліцейськими» не гидував.

У результаті, як не дивно, вийшло смішне, добре й досить смачне кіно. Михайло практично не кривляється, тільки іноді робить страшну пику, як Арнольд, і це смішно. А коли потрібно показати сильну емоцію, він, як Дуейн Джонсон, щосили витріщає очі, і це теж непогано.

Інші актори вразили не сильно, але були цілком на рівні. Діти трохи розчарували, я думав, будуть палити скаженіше. А тут палила тільки старша, дрібні були чисто для меблів. Он, в «33 нещастях» Сонечко відіграла просто атомно. А тут – ні, гірше. Нехай.

Проте зненацька сподобалися всі бандюки! Сам Сафрон у виконанні актора Горбунова просто бомбив напалмом з дирижаблів – настільки був крутий, просто невимовно. Перекладач його, віддалено схожий на Цеглу, теж був гарний. І навіть дуже епізодичний Субота (актор Огурцов) порадував. Цього дядька я бачив у ролі охоронця в «Денному Дозорі», там він кілька разів від душі приклав Хабенського.

Трохи здивувала фінальна розборка – якось дуже різко й невиразно все завершилося, таке враження, що гроші сплили, і було дане відмахування «закруглюємося». Тому до цільного, загалом, фільму був прироблений картонний мультяшний клімакс.

А закінчується фільм добре – бандит Рома перестає бути бандитом і одружується на шкільній вчительці мови й літератури. І сам він, відчуваючи, що втомився від всіх цих розбирань, стрілок і заплуток, теж стає вчителем. Правда, праці. І тепер він вчить пацанів, як правильно вистругувати із дерева модельки аеропланів. Ну, хобі таке в людини.

А ідеї у фільми, миж іншим, аж дві. Перша: бандити повинні освоювати мирні професії й виходити з підпілля (не зовсім зрозумило, щоправда, до кого це звернено, всі розумні хлопці вже давно легалезувалися). І друга: бути батьком – це не тільки вантажівками закуповувати іграшки. Це, млин, відповідальність.

До речі, зовсім забув зробити важливе зауваження: даний фільм – пародія на всі західні «батьківські» фільми. Цим він, загалом, і смішний.

Загалом, фільм мені сподобався. Немудрий такий, мисцями дурний, але веселий і незлий. Рекомендую.