Рецензія на фільм «Слуга государевий»

"Слуга Государевий" підтвердив - наш кінематограф скоріше живий, ніж мертвий!

Кіно, пов'язане з історією взагалі, а з історією своєї країни тим більше, вимагає пильного розгляду. Основна маса історичних фільмів після останніх років викликає в мене, як у людини, що цікавиться військовою історією, з де більшого негативні емоції.

З іноземними фільмами жахливо те, що якщо команда добре все зробила, то фільм майже не має шансів вийти живим з лабетів вітчизняних перекладачів. Вітчизняне історичне кіно останніх років страждає від масової істерії пов'язаної з запльовуванням «кровожерливого» комуністичного режиму (серіал «Штрафбат» і т.п.) і спроб люто довести, уміння наших генералів воювати тільки м'ясом, засилаючи на вірну смерть усе більше людей. Прикладом останнього служить смакування розстрілу російської колони у фільмі «Турецький гамбіт». Рекомендую порівняти цей епізод із Фредеріксбергським боєм у фільмі «Боги й генерали». Зміст епізодів приблизно однаковий, але друге історично задокументований факт.

«Слуга государевий» кіно не стільки історичне, скільки пригодницьке, з постановою персонажів фільму в конкретний історичний контекст. Виходячи з чого, творці фільму підігнали реалії по контуру сюжетної лінії, але обійшлися без лихого ламання історії об коліно.

Зав'язка фільму коротенько полягає в тому, що з одног боку відправлений російський офіцер для розслідування частих випадків пропажі кур'єрів, а з іншго боку заслані за дуель в «дику» Росію два французьких дворянина. Крім цього, зустрічі для серцевої розмови шукають цар Петро й король Карл XII (кожний розуміє зі своєю армією). Місце зустрічі - околиці міста Полтави.

Фільм відверто мене порадував. Не можна сказати, що в ньому мало «ляпів», але вони не заслоняють собою все що відбувається. Сцени фільму здебільшого вторинні, але здерті вміло й з гарного кіно.

Порадував акторський склад. Бухаров зіграв особливо добре, разом «опустивши» Міхалкова з потугами зобразити «загадкову російську душу» в «». Творці фільму поклали на ідеологію й філософію на користь базових моральних цінностей начебто дружби, честі, вірності й взаємодопомоги. І виграли. Всі прояви жорстокості учасників конфлікту покликані показати атмосферу жорстокості воєнного часу.

З Петром на жаль завалили сцену з його звертанням до військ перед битвою, але тут у мене більше почуття образи й досади, ніж ненависті до косяків знімальної групи або захопленням режисерів і сценаристів топтати й принижувати подвиги наших предків (ще стусан «Штрафбату»).

Події у фільмі спочатку розвиваються неспішно, але до середини фільму набирають гарний темп. Сцени прямо не пов'язані з розвитком сюжету призначені для більш повного й об'ємного розкриття характерів персонажів.

А ще у фільмі немає негативних персонажів. У кожного, як то кажуть своя правда, своя аргументована мотивація. При відсутності нав'язливих спроб з боку творців фільму дати йому яку-небудь ідеологічну спрямованість це в остаточному підсумку пішло на користь. Шведська армія не ідеалізована й не демонізована, те ж у відношенні російської. Підсумок? Честь російської зброї не упущена перемогою над імбіцилами, солдати й командир рівно доблесні й гідні.

Тепер про вторинність. Як казалося вище - багато сцен фільму скопійовані з інших історичних і пригодницьких кінострічок. Можливо я не все виловив, але замічені мною сцени не применшують заслуг творців фільму.

«Братерство вовка» - фінальна сцена, манера поводження й одяг шевальє де Брізе, деякі епізоди одиночних рукопашних двобоїв. Знову ж персонаж чорного вершника чомусь нагадує мені про цей фільм.

«Патріот» - у плані стрілянини, манери зйомки батальних сцен. Наприклад, при зближенні ліній двох армій, коли камера перебуває як би в лінії російських військ, пригадуються схожі кадри з «Патріота». Але в плані тривалості, і барвистості одна Полтавська битва криє разом всі батальні сцени з «Патріота».

«Боги й генерали» - тут візуальні запозичення стосуються насичення бою мікро сценами, які надають всій баталії об'ємність і динамічність.

Історичні факти перекручені на догоду сюжету, але однаково з історичною відповідністю обійшлися досить дбайливо.

Короля-сонце омолодили, щоб він міг забезпечити зав'язку сюжету. Карл одержав кулю в ногу приблизно таким же безглуздим шляхом як це показано у фільмі (було мабуть навіть ще безглуздіше, тому що його величність сам нарвався на сутичку в якій його підстрелили). Петро списав польського короля з рахунків і забив на нього як на союзника приблизно до початку Полтавської кампанії.

У битві шведам також неабияк підлестили, скоротивши чисельність російських військ. Правда чотири шведські пушки показані у фільмі - реальна кількість артилерії яку змогли виставити шведи на полі бою. Петро не притримував Меньшикова, реально кавалерія під початком Олексашки, з самого початку пояснивши дохідливо шведської кавалерії, що «їхнє місце біля параші», «бешкетувала» до повного винищування шведів і Петро регулярно й у різкій формі обсмикував зайво ініціативного підлеглого. Резерв у шведів був кволий, але прорвати першу лінію нашої піхоти їм вдалося. У відповідь на це Петро повів у бій свій резерв у вигляді другої лінії піхоти й шведи булирозбиті. Але не дивлячись на це, рівень історичної відповідності залишається на рівні таких чисто історичних фільмів як «Звільнення» або «Боги й генерали».

Костюми відтворені непогано, але головний їхній недолік у зайвій чистоті. В обговоренні на цього фільму форумах, багато хто вказували на нереальні промахи. Хоча, якщо знати характеристики зброї тієї епохи, то вражати повинна влучність у деяких епізодах. Кремнієві фузії не відрізнялися точністю. Круглу кулю плющив шомполом при забиванні в стовбур, папір від патронної обгортки, що призначена для обтюрації (запобігання прориву порохових газів у зазори між кулею й стінками стовбура) кулі, не сприяла підвищенню балістики снаряда.