Рецензія на фільм «Дитя людське»
Сьогодні подивився-таки фільм «Дитя людське» (Children of Men) режисера Альфонсо Куарона. Маю сказати, що фільм відмінний, дуже сподобався. Але й крім цього, теж маю багато чого сказати. Але сюжетна зав'язка - насамперед.
Рік 2027, Великобританія, Лондон. Світ, загалом, руйнується, оскільки вже вісімнадцять років у світі не народжувалася жодна дитина. Людство, повною мірою усвідомивши, що «продовження не буде», як і личить високорозвиненому суспільству, пустилося в усі тяжкі - революції, війни, терор, хвороби, голод і всі прилягаючі до вищесказаного принадності.
Але простому лондонцеві Тео Ферону до цього немає ніякої справи - він доживає свій вік, днями працює в офісі, вечорами сильно п'є, а якщо стає вже зовсім тужливо - їде за місто до свого старого другана Джаспера - такого старого хіпі - і накурюється там до запаморочення. Але одного разу на нього виходить терористична організація «Риби» і робить пропозицію, від якої неможливо відмовитися - забезпечити вільний проїзд до домовленого місця якійсь чорношкірій дівчині. На дівчину, Тео, щоправда, плював з високої вежі - але справа в тому, що вона, вперше за вісімнадцять років, вагітна.
Це, зрозуміла справа, зав'язка. І розв'язуватися вона буде досить довго, часом - жорстко, різко й без прикрас. Основне достоїнство фільму - режисер не ставить метою якось підкреслити звірства, які діються навколо героїв («як же вони, бідолахи, мучаються...»), не намагається проникнути в їхній внутрішній світ («у цього терориста адже теж є ді-і-ітки») і найголовніше - не дає ніяких оцінок («ці хлопці гарні, а он ті - погані»). Це, вважаю, дуже сильно грає фільму на руку й поліпшує враження від перегляду.
Друге головне достоїнство - фільм по суті апокаліптичний. Ми багато й довго дивилися на «пост-апокаліптику», усілякі «Божевільні Макси», «Водні світи», «Термінатори» і «Фолаути». Але якось не спадало на думку - що було до цієї розрухи й загального посмертного умиротворення? А було - от так, як показано у фільмі. Тоталітарна, практично нацистська Англія, масовими розстрілами виколуплююча із себе тих, кому не пощастило народитися правильної національності. Дивовижні юрби біженців через кордон - до речі, по всьому схоже, що у світі щосили йде Третя Світова (ядерні вибухи в Нью-Йорку й Москві тому гарне підтвердження), просто ця тема до сюжету не має особливого відношення й тому не розкрита. Тотальна грязюка й вимирання - дохлі корови на полях, залитих якоюсь жовтуватою гидотою. І постійні солдати, солдати - і танки, і «хамери» з кулеметами, і крейсуючі «чинуки», і штурмовики F-35, і ще всяке. Дивиться важко.
Ще примітно, що жодного разу не дається відповідь на питання - «а що ж сталося? Чому діти перестали народжуватися?» Як же так вийшло, що незважаючи на завіт ТНБ «є6іться і розмножуйтеся, і сплачуйте податки, і дотримуйте шабату», все пішло чорт зна куди? У результаті відповідь кожен може придумувати в силу своєї зіпсованості.
Після перегляду, як і треба було, подивився, що пишуть іноземні критики. Критики, загалом, захлиналися від захвату (їх можна зрозуміти) і навперебій віщали, що Куарон зняв Історію народження нового Месії! Ви тільки гляньте, як там все тонко, і разом з тим зрозуміло як треба осіченому глядачеві! Дивитися на такі розумові сплески інтелігенції завжди цікаво. Тому що у фільмі - чіткіше нікуди! - показано, що мляві інтелектуали типу Тео й Міріам взагалі нічого не можуть зробити в принципі.
Візьмемо для початку Тео (який Клайв Оуен насправді). Він же за весь фільм не зробив жодного самостійного вчинку! Йому потрібно тільки під носом пістолетом помахати, щоб він почав діяти - і так, до речі, весь час і відбувається. Абсолютно безбарвна особистість цей Тео.
Ну й Міріам туди ж - весь фільм тільки хрестилася й здіймала руки до неба, і бурмотала мантри на зразок відомого «Омніа мані падме хум». Що, втім, не скасовує того, що наприкінці вона все-таки вчинила гідно - пожертвувала собою заради вагітної Кі. Не дохлий алкогольний Тео, а жінка. Мабуть, з нормальними чоловіками в Англії вже зовсім туго, суцільно наркомани так синя алкашня.
Єдиний розумний хлопець у всьому фільмі - глава «Риб» Люк. Але він ближче до кінця фільму помер. І, взагалі, правильно, нема чого у війні прикриватися немовлятами, мерзотник.
Тут можна, звичайно, закричати: «Та як це так!!! Так у фільмі взагалі купа алюзій, у тому числі - до Біблії!!! Чи можна це заперечувати???» Цього заперечувати, звичайно, не можна, численні відсилання до Холі Байбл там таки є. Ну й що? А коли Тео розмовляє з Найджелом, за вікном на фоні заводу бовтається надувна свиня - це відсилання до обкладинки пінкфлойдівського альбому "The Animals". І що? А рішення назвати новонароджену Базукою - воно як, про що каже? Біблія, млин. Nativity story.
Фільм, як це заведено в гарних режисерів - він про людей. А не про книгу. Навіть таку авторитетну, як Біблія. А люди у фільмі показані приблизно такими, які вони є, якими вони стають при надзвичайних обставинах. Скажемо, при кінці світу. І цим він, власно, і цінний - своїм питанням: «Як воно вам, подобається, таке майбутнє? Нормально, на прикладі хоча б старої доброї Англії?»
Люди, звичайно, ні про що таке після перегляду не задумаються. Не ті нині часи. Тому "Children of Men" так і залишиться фільмом із найдовшими панорамними сценами, навряд чи чимсь більшим.
Але раптом?
