Рецензія на фільм «Скелелазка й останній із сьомої колиски»

Приблизно тиждень назад подивився кіно російського виробництва «Скелелазка й останній із сьомої колиски». Довго не наважувався, оскільки назва фільму міцно асоціювалося з дитячою казкою імені братів Грімм «Білосніжка й сім гномів». А казка, якимсь парадоксальним чином, була в моєму численному мозку міцно пов'язана з якісним німецьким порно від компанії “Private”.

Але оскільки про фільм досить позитивно відгукувалися численні, не знайомі один з одним камради, було прийнято стратегічне рішення - ознайомитися. І, до мого чималого подиву, виявилося, що фільм - того, цілком навіть непоганий.

Сюжет його, незважаючи на неабияку тупість і деяку сміховинність, все-таки можна переказати словами. Молодша наукова співробітниця Російського управління по справам архівів і давно минулих днів (по сумісництву - скелелазка-аматорка) на ім'ю Альона зненацька знаходить чудесний артефакт, який - один у світі! - може запобігти майбутньому кінцю світу.

За артефактом, саме собою, полює лиховісна американо-транснаціональна корпорація на чолі з полковником Бейкером, їй (або йому) поставлена суворе завдання - знайти Альону, відібрати артефакт, замурувати його в бетон і скинути в найглибшу ущелину штату Арізона. Це щоб в артефакту не вийшло врятувати світ. А мега-корпорація від Армагедону, який насувається, звичайно, теж буде мати свій профіт.

Але не така проста Альона, і не така беззахисна, як здається деяким нахабним американцям!

От такий приблизно сюжет - досить забавний. Від нього, ясна справа, за три морських милі разить сумішшю «Індіани Джонса» з «Ларою Крофт», але творці фільму, власно, цього й не приховують. Що трохи зм'якшує наші тверді серця й босі душі.

Знятий фільм, загалом кажучи, непогано. Картинка не викликає відрази, камера не смикається в різні боки, як хвора, а чітко фіксує - хто куди стрибнув, і навіщо. Дорікань від товаришів із цього приводу в цілому не надійшло. Тому є пропозиція візуальний бік фільму визнати вдалим.

Акторські роботи досить картонні, але без відрази. Головна героїня у виконанні Анастасії Паніної щосили намагається відповідати образу «випадкової суперменши», і навіть часом привносить у роль якісь відблиски гумору й непоганої акторської гри. Полковник Бейкер (Дмитро Нагієв) вийшов значно краще - такий чарівний мерзотник (з наголосом саме на слові «мерзотник»). Але краще за всіх вийшло пацаня Ахмед (Джозеф Аль-Амір), це однозначно найкраща роль у фільмі! Дуже сподобався, грав, відразу видно, від душі - як звичайно й буває у дітей.

Здивували деякі речі. Дикуватий доктор Грін - він для чого таким ідіотом вийшов? Це було спеціально задумано, або випадково вийшло? У чому його роль за сюжетом? Співмешканець Альони, хардкорний програміст Льоха, що поодинці створює психоделічний 3D екшен «Альона Крофт і прокляття чорного Бейкера» - теж повним дебілом вийшов, що у фільмі робив - неясно. Ну й традиційна стрілянина « булет-тайм» теж якось ніяково виглядає, начебто хотіли показати, як артефакт захищає дівчину, а замість цього показали, що дивилися «Матрицю». Ну слово честі, знайшли чим хвастатися, хлопці.

Ну й з улюбленим мною пунктом «мораль» (ака ідейність) теж не зовсім вдало вийшло. Основних ідех (або, як кажуть у нас у науці, концептів) у фільмі вийшло рівно два - «Америка - імперія зла» і «Кохання врятує світ від глобального пиздецю». Обидві ідеї гарні, з ними не можна не погодитися, але хотілося б побільше, побільше. А немає. Добре, хоч так.

Проте, незважаючи на окремі недоліки, фільма вийшла досить бадьорою, живою, веселою й взагалі - непоганою. Міцний середнячок - що радує, тому що останнім часом російські фільми виходили строго з позначкою «блювотний порошок». А тут - прямо-таки добротно. Навіть не очікував. Рекомендую до перегляду.