Рецензія на фільм «Слуга государевий»
Коротке резюме за фактом перегляду кіно «Слуга государевий», воно таке: фільм гарний. По-справжньому гарний, без дурнів. Це значить, що не сидиш і думаєш «все-таки наші робили, пробачно», а дивишся нормальний фільм.
А тепер по черзі, спочатку про достоїнства фільму, потім про недоліки. І того й іншого в ньому вистачає.
Отже, сюжет - він не поганий і не гарний сам по собі, а тому ми його пустимо першим нумером. У Європі йде війна, швед Карл 12 не на жарт рубається з росіянином Петром 1, але й на других ролях теж не все спокійно, там то Польща підставить підлянку, то Мазепа зголоситься допомагати шведам, а тепер ще от - Франція вирішила втрутитися у військові справи, до яких їй по ідеї не повинно бути ніякої справи. Але втрутитися не аби як, а тонко.
Фаворитка короля, Шарлотта де Монтеррас і один із придворних, шевальє де Брезе, зненацька впали в кохання один з одним. Королеві Людовику (порядковий номер - 14) не дуже сподобалася така поведінка своєї коханки, тим більше, що де Брезе встиг відзначитися ще й на дуелі із ще одним придворним - графом де Бушем. Тому король просто засилає дуелянтів подалі від Версаля - одного у свиту шведського, іншого - в оточення російського короля. А оскільки війна в самому розпалі, не виключено, що їм доведеться ще зустрітися на полі бою, і тоді, самі розумієте, залишитися повинен буде тільки один.
Одна з потужних фільмових фішок - зовнішність, одяг і оздоблення початку 18 століття. Виглядає все напрочуд гарно, знято вміло, озвучено переконливо. Спочатку взагалі здається, що дивишся іноземний фільм, дуже вже незвично. Але ні, фільм все-таки російський, просто десять мільйонів бюджету даються взнаки, режисер Олег Рясков розпорядився ними з розумом. Тому ні до операторської роботи, ні до звукорежисера, ні до композитора претензій немає ніяких, все блищить, верещить, блискає, бухає й гримотить - як у кращих домах.
Актори, загалом, теж сподобалися. Дмитро Міллер у ролі шевальє де Брезе дуже навіть вийшов - такий черговий Вілл Тернер у шкіряному плащі й із шашкою. Російський офіцер Гришка Воронов у виконанні Олександра Бухарова (який раніше чудно відзначився роллю Вовкодава) теж непоганий - значно краще, ніж у невдалому «слов'янському фентезі». У хитрому сивоволосому трактирнику із зусиллями впізнається актор Чиндяйкін, а Олексій Чадов, хоча й похмуро зиркає очима на всяке, але з'являється в кадрі нечасто. За що йому велике людське спасибі. І нарешті, практично всі жіночі ролі у фільмі грають акторки з дитячими личками й зовсім недитячими фігурами, що, звичайно, теж не може не радувати, дивитися на всю цю радість, непогано розмальовану у Фотошопі, загалом приємно.
Батальні сцени, щоправда, зняті трохи мляво, та й обмаль їх для історичного фільму, але це так... це я чіпляюся вже. І ненав'язливо підводжу до обговорення недоліків.
Згадані недоліки можна розділити на три частини: фактичні неточності, проблеми поверховості й ідеологічні недоліки. Почнемо, як заведено, з перших. Опускаючи чисто історичні ляпи типу «війни 1709 року» (це що ж за війна така?) і віку Карла 12 (йому у два рази менше років було), хотілося б зрозуміти - для чого шевальє де Брезе, щоб потрапити із Франції в Польщу, два тижні плив по морю? Погляд на карту дохідливо показує, що пішим порядком проробити цей шлях було б значно легше. Це от якось навіть здивувало. Корабель там звичайно гарний показаний, і взагалі, морські простори, цікаво - але от все-таки якась незрозумілість залишилася, так.
Проблема поверховості оповідання - вона значно більш серйозна. От граф де Гіш у фільмі - такий аристократичний Джек Горобець, у шикарній перуці, з нафарбованими очима й джоннідеппівськими звичками - відмінний персонаж, просто відмінний, але йому адже просто не дали розгорнутися, видавши три хвилини екранного часу. От Ольга Арнтгольц - маркіза фон Шомберг: адже явно там намальовувалася якась лінія, не даремно ж її вставили (еее... гхм) у сюжет - але за ті п'ять хвилин, які ми її бачили, нічого так і не відбулося. А потім і зовсім - ножиком по шиї й у колодязь, і нічого вона нам більше не розповість. Так не можна, хлопці, ви не бережете персонажів, а так не робиться. І таких от пасажирів, які з'являються в кадрі на п'ять хвилин незрозуміло для чого, а потім не менш загадково пропадають - їх багато. І це, мені здається, погано.
Ну й про ідейність, а точніше - безідейність фільму, теж потрібно, напевно, пару слів сказати. Не зовсім зрозуміла мораль (або, як це зараз кажуть - месседж) фільму: головним позитивним героєм неначебто замислювався Григорій Воронов, російський офіцер, скажемо так, внутрішніх справ. І він таки - так, позитивний, гарний, і навіть непогано прописаний. Але він же помирає! А виходить, за неписаними законами кіно, не може вважатися головним позитивним героєм. Герої, як відомо, не помирають, вони щось типу Брюса Віллиса, який і у вогні не тоне, і у воді майже не горить. А якщо герой помер, значить що? Виходить, йому на зміну приходить інший герой - цей самий французький шевальє. Який, помічу в дужках, за весь фільм не зробив взагалі нічого, а навпаки - перешкодив Григорію вбити шведського короля, мерзотник. Загалом, думка, яка залишається після перегляду фільму, вона така - немає на Русі героїв, а які є, ті вміють тільки картинно гинути за царя. І де тоді заявлені в назві «слуги государеві»? Незрозуміло.
Але ця відсутність ідеї у фільмі - вона вже настільки традиційна, що тут навіть і дивуватися, здається, не варто. Хоча, звичайно, це треба виправляти.
А взагалі фільм, повторюся, гарний. До звання відмінного поки не дотягає, через комплекс причин, зазначених вище, але будемо сподіватися, що в майбутньому режисер Рясков врахує зроблені помилки й зніме що-небудь ще більш розумне. Але в кожному разі - це значно краще, ніж "1612". Значно. Загалом, рекомендую до перегляду.
