Рецензія на фільм «Хто Ви, Містер Брукс?»

Ну навіщо додавати до простої назви “Містер Брукс” якісь питання? Невже без них фільм сприймався б якось не так? Автори кінострічки обмежилися прізвищем головного героя, а місцеві локалізатори знову обрали невдалу сферу для творчості. Хоча, можливо, у цьому є сенс. Якби назва складалася лише із прізвища головного героя, то в російського/українського глядача створилося б враження, що фільм про такого собі простого й звичайного містераі Брукса, яких повно в цій самій Америці, а це все-таки неправильно. Містер Брукс винятковий через свою маніакальну пристрасть, а американці, у цілому, цілком позитивні люди. Так що в цьому випадку багатозначність назви цілком виправдана.

Кінокартина “Хто ви, містер Брукс?” розповідає про людину, яка веде подвійне життя. Його історія розглядається під різними кутами з ухилом у детективний жанр. Сам по собі громадянин Брукс вийшов досить багатогранним і складним персонажем. Не можна однозначно ставитися до його вчинків, ну хіба що до маніакальної діяльності ― це, безумовно, негативний момент. Так вважає навіть містер Брукс.

Отже, громадянин Брукс (Кевін Костнер) зовні цілком успішна, заможна людина з великої літери. У нього є свій досить розвинений бізнес, благополучна родина й навіть стаття в газеті, яка свідчить про присудження йому титулу “Людина року”. Але не все так просто як здається. У містера Брукса є, скажемо так, хоббі. Він протягом декількох років успішно займається вбивчою для його жертв самодіяльністю, а все тому, що “Людина року” до деякої міри залежний від убивств і відчуття драйву, яке їх супроводжує. Він знає, що це погано, але нічого не може із цим поробити, вважаючи себе наркоманом або просто нездоровою людиною.

Психічне нездоров'я товариша Брукса підтверджується частою появою в кадрі його альтер его на ім'я Маршалл (Вільям Херт). Не те щоб Маршалл - втіленням всіх негативних елементів бруксівського характеру, просто він, так сказати, бракуюча половина особистості або, бути може, паразит, без якого Брукс не міг би вважати себе повноцінним. У кожному разі Маршалл ― не зайвий елемент в житті Ерла Брукса й він не хоче його позбуватися на відміну, наприклад, від головного героя “Ігор Розуму”.

Маршалл ― псевдо-особистість зі своїми амбіціями, інтересами й пристрастями ― з'являється в кадрі зненацька, але завжди вчасно, надаючи невизначеному мовчанню сенс або вносячи ясність у те, що відбувається. Загалом, Маршалл ― це “голос за кадром”, який не соромиться частенько попадати в цей самий кадр. Вільям Херт у цій ролі просто незрівнянний ― чудово зіграв особистого чортика Брукса.

В принципі, всі першорядні ролі у фільмі досить складні й цікаві за винятком, бути може, Трейсі Етвуд (Демі Мур), яка потрапила у фільм, як мені здається, зовсім з іншої казки. Містер Сміт (Дейн Кук) симпатичний у своїй маніакальній одержимості й людській слабості, донька Брукса (Даніель Панабейкер) маніакально-загадкова... Взагалі, тема маніакальності у фільмі розвинена досить широко. Є навіть класичний персонаж ― маніяк і вбивця на миле прізвисько “Підвішувач”. Цього колоритного чоловіка policewoman Етвуд колись спіймала й відправила за ґрати, але товариш “Підвішувач” все-таки зумів утекти, щоб весь фільм ганятися за кривдницею, неоднозначно натякаючи на те, що її давно чекають у пеклі.

Трейсі Етвуд розслідує справу так званого “вбивці з відбитками” (творчий псевдонім містера Брукса), але, на жаль, в неї на це занадто мало часу ― їй ще з чоловіком розлучатися, та й у басейні поплавати не заважало б. Загалом, громадянка Етвуд займається незрозуміло чим, виконуючи, як персонаж, мені невідому функцію.

Що стосується Кевіна Костнера, то зі своєю роллю він упорався майстерно. Брукс, по суті, негативний персонаж, але ставитися до нього однозначно ми не можемо. Брукса потрібно скоріше не засуджувати як маніяка, а жаліти як хвору людину, навіть у чомусь йому співчувати. От такі цікаві вийшли висновки.

Діагноз. Картина “Хто ви, містер Брукс?” досить оригінально підносить нам, здавалося б, банальну історію мерзосвітного маніяцтва. Брюс Еванс зняв нестандартний, вільний від штампів детективний трилер з оригінальною кінцівкою. Фільм дуже гарний, не в останню чергу завдяки свіжому погляду сценаристів на часто використовувану в кінематографі тематику.

P. S. Останнім часом мені чомусь подобається музичний супровід дуже багатьох і дуже різних фільмів. Робота Раміна Джаваді не стала виключенням.