Рецензія на фільм «Монгол. Частина перша»
Фільм Бодрова-Старшого про Чингісхана очікували давно, велися розмови про брак коштів і труднощі в організації зйомок у Казахстані й на батьківщині Хитника Всесвіту. Тим часом, за бугром не дрімали: в 2002 році вийшов художньо-документальний фільм BBC, в 2006 р. - китайський 30-серійний серіал, в 2007 р. - японсько-монгольський блокбастер.
Ударити в бруд обличчям вітчизняні кінематографісти ніяк не могли: адже вчені-євразійці давно довели, що Російська держава сформувалася на уламках світової імперії Чингісхана. Та й "своїх" монголів хоч відбавляй: калмики, буряти. Але одна справа почувати себе нащадком воїнів Чингісхана, інше - бути справжнім актором. Тому на головну роль затвердили Таданобу Асано, який блеснув самурайським клинком ще в "Табу" (1999) і "Затойчі" (2003).
Запросили китайців, монголів, казахів, правда з відомих імен більше немає майже нікого. От тільки Амаду Мамадаков ("Зірка", "9 рота") знявся в ролі зрадника й інтригана Таргутая, чимало, втім спантеличивши цим своїх численних азіатських і слов'янських шанувальниць. У підсумку було заявлено, що на екрани поки виходить лише перша частина дилогії, у якій розказано буде про юність Темучжина і його боротьбу за об'єднання монгольських племен.
10 "лимонів" євро, звичайно ж, витратили не даремно. Вражають криваві баталії, у яких герої з хірургічною точністю протикають ворогів стрілами й з лиховісним хрускотом смугують один одного кривими шаблями. Запаморочливі степові й гірські пейзажі, на фоні яких не встигаєш помітити, що коні все-таки не справжні монгольські, міцненькі й низенькі, а звичайні європейські. Височенні глинобитні стіни тангутських фортець. Тааак, було таке велике царство в Центральній Азії, імперія тангутів Сі Ся, у якій, між іншим, ще в 12 столітті виникла перша у світі Академія наук. І безграмотному Чингісу це було відомо, тому й пощадив він, зруйнувавши саме царство, вчених ченців і їхні книги. Але от тангутську принцесу собі взяв на ложе, і вона, відповідно до легенди, уколола хана отруєною шпилькою, від чого він помер в 1227 р. від Різдва Христова.
Але про це у фільмі Бодрова не говориться нічого, зате багато розповідається про дитинство Темучжина, його сватовство й одруження, перебування в рабстві у своїх і чужих. І звичайно ж, про перемоги й поразки. Однозначно оцінити результат настільки тривалої й складної роботи інтернаціонального (Росія, Німеччина, Китай, Монголія, Казахстан) колективу не можна. Плюсами картини, безперечно, є натурні зйомки, операторська робота, органічний і при цьому ненав'язливий (як в "Артурі", "Трої", або "Царстві небесному") саундтрек.
Історичний антураж, юрти, костюми, зброя, збруя, також виглядають цілком "достовірно", тут творці китайського серіалу явно поступилися нашим: шаблі в 1350-хвилинному китайському "Чингісхані" розміром і вагою перевершують реальні рази так в два. Але боролися "реальні" монголи 12 століття частіше кінськими щелепами, для більшості справжній клинок був дорогуватий. Та й у ближній бій, відповідно до джерел, взагалі воліли не вступати, обходячись луками. У відношенні останніх фільм Бодрова також "не підкачав": і в японському блокбастері, і в китайському серіалі лучники пускають свої стріли не такими стрункими залпами. Втім, у китайців це знімалося "у натурі", а в нас, як і в японців, явно мальовано на комп'ютері.
Однозначно вдалим рішенням сценаристів було виділення "язичеського" колориту: ефектні сцени звертання до небесного бога Тенгрі, оглушливий горловий спів, вражаючі танці шаманів... Тут допоміг досвід роботи режисера над масштабною постановкою про казахського героя Аблая "Кочівник", яка не прийшлася, втім, до смаку російському глядачеві: головні ролі виконують американці, нічого не говориться про прохання Аблая до імператриці Ганни Іоаннівни про російське підданство, його дружбу з Пугачовим та ін. В "Монголі" зовсім обійдена "християнська" тема, порушена в згаданих японській і китайській постановках: нічого не говориться про всесильного кераїтського Ван-хана, хана-християнина, "Пресвітера Іоанна" перекази середньовічної Європи. Але ж саме розважливий Ван-хан, а не відчайдушний авантюрист Джамуха, спочатку допоміг юному Темучжину згуртувати монгольські племена. Але художня кінокартина - не наукова праця, тому перейдемо до головного зауваження.
І тут не можна не відзначити деяку зайву "беллетризацію" сюжету, у результаті якої Чингіс і його юна дружина переживають пригоди прямо-таки в дусі сучасних кримінальних мелодрам. Тим часом, у джерелах говориться лише про викрадення Борте меркитами, але немає нічого про її настільки "самовідданий" вчинок в Тангутському царстві. Та й сам факт перебування Темучжина в тангутській в'язниці багатьма істориками заперечується.
На мій погляд, сценаристи занадто вже захопилися модною нині теорією, відповідно до якої в монгольських степах XII в. панували такі ж звірині звичаї, як і в нинішнього російського, казахського, американського та ін. криміналів (провалися вони всі в Печери Морови!) Однак у реальності степовики-язичники керувалися у своїх вчинках насамперед родо-племінними інтересами, саме тому образа жінки як продовжувачки роду каралася настільки жорстоко. У фільмі Бодрова ж, на відміну від японської й китайської постановок, це сильно "згладжено" ("у монголів так буває!"), звідси - сумнівна з моральної точки зору історія подорожі Борте до тангутів за чоловіком.
На закінчення хочеться також сказати, що хоча Асано Таданобу актор і "зоряний", роль Хитника Всесвіту йому, на мій погляд, не дуже підходить: він був і залишився тим " інтелігентом-самураєм", яким був в "Затойчі" і "Табу". Саме тому Чингісхан у його виконанні начисто позбавлений брутальності та зайво, неприродно шляхетний. Але, як говориться, у кожного свій смак. Приємного перегляду всім вам, нащадки Чингісхана!
