Рецензія на фільм «Клеймор»
Якийсь час назад подивився онєме під назвою “Claymore'. У російському перекладі, що характерно, його назвали «Клеймор», хоча, з огляду на те, що мова йде про жінок, вірніше було б, напевно, «Клеймора», слово жіночого роду. Онєме мені сподобалася, надалі буде пояснено, чим саме.
Нещодавно он - спілкувалися з Вороплавом про різне. Серед іншого торкнулися теми японської мови, оскільки я в ній сильний як у мало якій іншій. Випивши по кілька кубиків, зійшлися в думці, що коли японською розмовляє мужик - це щось середнє між мовою аборигена тумба-юмба й наказом начальника фашистського концтабору. А коли жінка - навпаки, прикольно звучить, м'яко так, сріблясто. Отож в онєме-серіалі «Клеймора» фігурують в основному жінки, розмовляють вони ж. Тому слухати його вкрай приємно.
Це я передчасно відбомбився про звук, але потім я ще до цієї теми повернуся, коли буду розповідати про музику й ефекти. А поки що - по хронології, про сюжет.
Дія відбувається, як це звичайно буває, у якійсь вигаданій, але досить європейській країні, в аналогічному світі. Надворі у світі стоїть середньовіччя, але не просте, а непросте - там серед людей живуть моторошні монстри Йоми, які дуже люблять жерти людей, а точніше - людські кишки. На питання «як же вони живуть серед людей?» варто дати чітку відповідь: Йоми схильні до мімікрії, тобто можуть перетворюватися в людей й імітувати їх з високим ступенем вірогідності.
На чергове питання: «як же люди дотепер не вимерли?» відповідь теж проста і чітка - людей захищають спеціально навчені мисливці на ім'я Клеймори. Точніше, мисливиці, оскільки вони всі жінки. Ну не зовсім жінки, але десь близько до того. За Клейморами стоїть сильна й відмінно вимуштрувана Організація, яка координує й направляє їхні дії, за Йомами теж хтось стоїть, але поки ще не зовсім зрозуміло, хто. Клеймори вже багато років досить успішно обнуляють поголів'я людожерів-йом, але остаточна перемога над ворогом ще далека. І от в один із днів цієї неоголошеної війни одна із Клеймор на ім'я Клер (японською звучить гарніше, приблизно як «Креа») зустрічає хлопця на ім'ю Лакі. І, як виявляється наприкінці, зустрічає не дарма...
Графіка в серіалі робить дуже приємне враження, що й не дивно, оскільки за створення онєме відповідала відома в не сильно вузьких колах студія MadHouse (дурдом, у перекладі). Незважаючи на здорову самокритику, виявлену в назві, студія, загалом, радує, випускаючи останнім часом такі розумні твори як “Death Note”, “Devil May Cry”, ну й власно, сабжеве аніме. На загальну неземну красу графіки можна подивитися на скрінах (гл.), до цього можна додати тільки те, що й у динаміці, русі картинка гірше не стає. Все намальовано з душею й від неї.
До речі, от деякі товариші на сайті [не скажу якому] сильно лаялися, що на відміну від, скажемо, «Берсерка», тут ні фіга незрозуміло, якими ударами Клеймори шаткують супротивників, і яку техніку використовують при атаці. Ну там, «какаючий журавель», «тупий онємешнег», «п'яний мачо» і так далі. Слухати такі речі досить дивно, приблизно так само дивно, як уважно стежити за трансформерами в однойменному фільмі - куди там у них всі детальки вставляються при трансформації. Є думка, що як фільм, так і мульт ми дивимося зовсім не задля цього.
Ну, про звук вже трохи було сказано, але я додам про музику - музика дуже гарна. Гарна вона на початку, гарна вона наприкінці, і за ходом дії - теж чудова. Я взагалі всі ці опенінги-ендінги міцно недолюблюю, але даний ендінг прослуховував неодноразово від початку й до кінця, дуже красиво звучить.
Важливим елементом будь-якого нормального онєме є баланс між кровищей/каваєм і комедією/драмою. Доповідаю - тут баланс дотриманий чітко, є відверте м'ясо (особливо це стає видно ближче до кінця), є й чисто драматичні епізоди. Вважаю, відмінно впоралися сценаристи, розумно побудовано.
Ну й, звичайно, не можна не торкнутися суперечки про відповідність/невідповідність до манги, яка вже задовбала. Так, хлопці, у міру наближення до двадцять шостої, останньої, серії, серіал втрачає цей зв'язок. Чи погано це? Є думка, що ні. Манга, по суті, є першоджерелом, яке надихає на створення аніме. Ніякої залежності останнього від першого не передбачається. Вона, ця залежність, не є неодмінною умовою успішної адаптації картинок нерухливих і чорно-білих до картинок кольорових, які рухаються. Тому думка «у манзі не так, а тому серіал відстійний» може стройовим кроком йти в туалет і вішатися там на гачок для паперу. Тому що фігня.
А серіал, повторюся, дуже гарний. Мабуть, один із кращих цього року. Аматорам кривавого массякра наполовину із людськими почуттями - дивитися обов'язково.
