Рецензія на фільм «Монгол. Частина перша»
А от все-таки неправильно кажуть (у тому числі і я), що старі радянські режисери не вміють знімати сучасне кіно. Базікають деякі (знову, начебто, я), що, мов - все, списали, зізнімалися товариші, і пора б їх, того - на смітник історії. Дурницю кажуть, якщо чесно.
От, скажемо, Сергій Бодров-Старший. Зняв він собі нещодавно таке кіно - «Монгол», про Чингісхана. Багато хто думав (боюся, що знову я), що вийде така чергова байда типу «Кочівника». Благо часовий відрізок майже той самий, місцевість фігурує аналогічна, та й бюджет порівнянний. Що особливо вселяло підозри, так це те, що частково «Кочівника» режисирував той же Бодров. А тут, розумієте, він зняв такий зовсім самостійний фільм про Темучина (партійне прізвисько Чингіза). Загалом, думалося всяке.
І, як виявилося, зовсім дарма думалося. Тому що камрад Бодров зняв зовсім інше кіно. І на мій погляд, дуже гарне. Я б навіть сказав - добротне. Давайте почнемо із сюжету.
Фільм, як відомо, називається «Монгол, фільм перший», що передбачає появу мінімум одного сиквела в невизначеному майбутньому. Відповідно, у даній картині мова йде переважно про дитинство, отроцтво і юність майбутнього володаря всіх монголів. І вона там, дійсно, йде.
Починається все з того, що дев'ятирічний Темучин з батьком, місцевим ханом, їде в далекий аул вибирати собі наречену. Дуже розумна поведінка, між іншим, нареченою варто запасатися в ранньому віці, у цьому - запорука довгого й щасливого сімейного життя. Наречену він-таки обирає, хоча й не зовсім ту, котру очікувалося, але по дорозі додому трапляється лихо - вороги підсовують батькові хлопчика отруєний кумис. Залишені напризволяще піддані хана жваво розбігаються в різні сторони, а один з них, особливо амбіційний, вирішує прирізати пацаня, щоб його в майбутньому не терзали думки типу «син за батька».
Але Темучин успішно тікає з рідного розграбованого аулу, прямо з колодками на шиї, і невідомо де бродить майже двадцять років. Але потім він вертається, знаходить свою наречену, збирає військо - і лихо тим, хто встане в нього на шляху.
Знято очманіло красиво, що для вітчизняних фільмів поки що рідкість. Пейзажі часом просто потрясають. Поклавши руку на статевий орган - у деяких місцях нітрохи не гірше відомого «Casshern з двома шаблями несуться один на одного й рубаються в капусту, тільки шматки тіл летять. Навіть незважаючи на те, що шматки вміло намальовані на комп'ютері.
Фільм, однак, має серйозний недолік - він дуже короткий для заявленого в ньому матеріалу, навіть до двох годин не дотягає. Тому бажання вкластися в даний часовий проміжок веде до прикрих , і , загалом, неприємних дір в оповіданні. Наприклад, як Чингіз пройшов шлях від злиденного раба до проводиря величезної армії - це взагалі не показано. Що дивно й прикро.
У цілому - у цілому - фільм вийшов, як вже згадувалося, добротно й з душею зробленим. Гарні пейзажі, криваві заруби на конях і без, скупа і тому ні крапельки не дратівна любовна лінія - все дуже дозовано й розумно. Це не «Володар перснів», ні. Не чергова виродкова спроба дати «нашу відповідь Голівуду», в результаті чого виходить, у найкращому разі, «наша відповідь Одеській кіностудії». За настроєм й атмосферою - це скоріше, щось близьке до «Героя» і «
