Рецензія на фільм «Дагон»
Не так швидко, як хотілося б - але однаково виготовив чергову замітку з розряду давно обіцяних. Цього разу на давненько побачений фільм «Дагон» (“H.P.Lovecraft's Dagon”). Фільму цю, як і «», нарадив подивитися відомий боніфацій сучасності Жека ака Big Jeka. Він розшарив його в себе на вінті. І дуже хвалив. Ну, я й подивився.
Фільм цей, як вже говорилося раніше, зроблений за мотивами двох знаменитих творів камрада Лавкрафта - власно «Дагона» і «Тіней над Іннсмаутом». Хоча, скажемо чесно, від першої розповіді у фільмі залишилася одна назва. «Тінь над Іннсмаутом» - твір взагалі специфічний, і почасти навіть програмний для самого Говарда Філліпса. Дико атмосферний й страшний. Особисто мені дуже сподобався. І звичайно було цікаво - а чи зможуть втілити лавкрафтів жах у кіно (а читати про повільне перетворення героя в не-скажемо-кого - дійсно страшнувато), перенести його, так сказати, на екран? За фактом перегляду можемо сміливо сказати - не вийшло. А тепер сказавши страшне, і стряхнувши тягар відповідальності з мускулистих плечей, перейдемо, власно, до опису й розбирання фільму.
Сюжет «Дагона» по злій волі режисера Стюарта Гордона перенесений у наш час. На яхті по Середземному морю (це замість півночі США, грррр) пливуть двоє - Пол й Барбара. Крім них на яхті пливуть ще двоє якихось старперів, що вони там роблять і яку роль грають із погляду розвитку подій - загадка. Світить сонце, на березі, далеко від яхти, росте трава, як раптом починається шторм! Перелякані до смерті Пол з Барбарою, а також стурбовані, але ще міцні стариканы, пливуть до берега, де разом із травою височіє якесь богом забуте селище. Але й тут їх чекає невдача - яхта міцно сідає на мілину, і Пол з Барбарою, як більш молоді й здорові, у гумовій шлюпці люто гребуть до селища, залишивши марну старизну куковати на борті. Більше вони їх ніколи не побачать. І йде дощ.
Дощ, до речі кажучи, йде всі півтори години фільму, які залишилися, таке вже місце - це містечко, під назвою Імбока (boca - з іспанськї, до речі, означає «клішня», що симптоматично), так вже тут прийнято зустрічати чужинців. Та й люди тут, прямо скажемо, дивакуваті - бліді якісь, ходять кособоко, дивляться спідлоба, деякі й зовсім у чорних окулярах - серед біла дня, у дощ. На додаток посередині містечка маячить якийсь незрозумілий будинок - написано, що це Храм Дагона, але хто ж знає, що там усередині...
Допомогти зняти з мілини бідолашних вони, втім, не відмовляються. Пол з Барбарою розділяються - Пол їде назад у море, а Барбара залишається чекати на нього в місцевому готелі. Велика помилка! Тому що незабаром тут почнеться таке, що, як виражався якось один відомий моряк (недаремно ж кухар), «живі позаздрять мертвим».
І це, загалом, цілком правильно. Мертві - вони що: лежать собі, не кусаються. Не пітніють, не проникають тайкома до тебе в кімнату, не кидаються на тебе з дикими криками, шипінням і клацанням. У них нормальні очі, шиї й руки. І навіть ноги є, як правило. У більшості жителів містечка Імбока з усім перерахованим вище серйозні проблеми. І незабаром бідоласі Полу доведеться з усією цією національною специфікою впритул зштовхнутися. Але навіть не це головне, тому що основної проблеми в Пола, як водиться, із самим собою.
Виникає питання: із чим у фільмі «Дагон» добре? Відповідаю негайно: у фільмі «Дагон» найкраще з дощем, його там дуже багато. З усім іншим, якщо чесно, дуже погано. Чому погано? В першу чергу там ні чорта не передана лавкрафтівська атмосфера. Де там загадки, де там жах, розпач, самогубні голоси в голові, дикий страх і думки, які плутаються в розгардіяш, від ручки дверей у номер, яка повертається? Нічого подібного у фільмі не спостерігається, так, підлітковий ужастик категорії «Б».
Спеціальні ефекти у фільмі практично відсутні. Ну, там, показали пару раз щупальця місцевої принцесси Уксії, так. Один раз (секунди на півтори) показали Дагона. Інше - грим рівня 80-х років, і операторські прийоми тієї ж якості. Авторитетні люди кажуть, що фільм знімали з перервами ледве не 15 років. Чути таке дивно. Тому що он навіть «Сталкера», який гра, вже на що довгороб, робили всього шість років. І, насмілюся помітити, вийшло значно краще, ніж цей ваш, розумієте, Дагон.
Фільм взагалі дуже нерівний. Поки на екран нагнітається трилер і саспенс (з місцевим малобюджетным колоритом) - все ще туди-сюди. Але як тільки починається нібито екшен - все, гаси світло. Більшість сцен зняті, що називається, за допомогою ціпка й мотузки - настільки незграбно й дешево зроблено. Плюс навіть наприкінці, коли з'явився пропахлий рибою «деус екс махина» (ака фінальний бос) і розгорнув сюжет убік більш-менш лавкрафтового оповідання, однаково залишився ряд непрояснених моментів. Наприклад, навіщо дагонцям людські скальпи? Чому вони ходять винятково як зомбі, шаркаючи ногами й дико шатаючись? Вони все-таки сліпі чи ні? І якого чорта було весь фільм ганятися за головним героєм, щоб наприкінці виявилося, що [spoiler] ?
Актори, при всій моїй повазі до незалежного малобюджетному кіно, грати не стараються. В першу чергу, не стараються головні герої (Езра Годдон і Ракель Мероно), а вже слідом за ними не стараються й всі інші. При тому, що типажі підібрані непогані, і досить колоритні (один тільки Ієзекіль чого вартий), таїнства під назвою «акторська гра» ні від кого з них ми не дочекалися. Ну, полукреведко Уксія (Макарена Гомез) - симпатишна дівчина, так, на неї - вище пояса - дивився із задоволенням. Інші - взагалі по нулях.
Плюс до всього, незрозумілою залишається цільова аудиторія фільму. За розвитком сюжету - фільм явно для підлітків. Разом з тим, деякі моменти дивують зайвою жорстокістю (типу скальпування старикана), у той час як інші засмучують недостатнім градусом ідіотії. Що виглядає трохи дивно.
Заналом й цілому, фільм не вразив. До Лавкрафта (і навіть до «Поклику Ктулху») йому ще як до Місяця. А так - тупий ужастик рівня «Зграї», «Пункту призначення 3» і іншої мури. До перегляду не раджу.
