Рецензія на фільм «Муха»

І от так коротенько вирішив відписатися про непоганий фільм 1986 року виготовлення, під назвою «Муха» (The Fly). Тому що фільм того вартий. Але спочатку трохи історії з географією.

Вперше я побачив цю стрічку не сказати щоб відразу після її появи - в 86 році з переглядом буржуазних фільмів у нашій країні спостерігалася деяка напруженість. І тому був це, думається мені, рік приблизно 1992-1993, коли після розвалу Союзу з'явилася незалежна Україна, телеканал «Хортиця» і різні інші цікаві штуки.

Не будемо кривлятися, фільм справив вкрай тяжке враження. Показане в ньому було навіть не страшно - страшно мені було при перегляді «Чужого», того самого, 1979 року народження. Але Чужий, він і є чужий - така інопланетна тварина, яка страшно ричить. А тут - людина, яка повільно так, хвилина за хвилиною, перетворюється на... щось. Дуже повільно й вкрай реалістично («Оскар» за кращий грим, спробували б не дати!) Був вкрай вражений. У повісті Франца Кафки «Перетворення», яку ми вивчали в школі приблизно п'ятьма роками пізніше, не знайшов нічого нового.

А тут, через стільки років, закачав я цей фільм собі на комп'ютер. Через ностальгію закачав, тому що думка про нього, як про один з кращих ужастиків, з дев'яносто третіх років не змінилася. Ну, а закачавши розумний DVDRip - вдумливо подивився, вслуховуючись у божественні звуки воскреслої англіцької мови.

Маю сказати, що через двадцять один рік після виготовлення, фільм виглядає не зовсім так, як задумували його творці й особисто Девід Кроненберг, але однаково - більш ніж гідно. Спецефекти типу фінального мега-перетворення, звичайно, виглядають трохи дивно, але в цілому - круто, круто.

Однак же, коротенько роз'яснимо, що це за фільм, і звідки такі захоплення. Джефф Голдблюм грає у фільмі геніального фізика (або хіміка, я в цих тонкостях слабкий) на ім'я Сет Брандл, який нарешті позитивно вирішує питання скривлення простору-часу, і винаходить телепортацію. Це він в «Дум» не грав, тому й винаходить, не знає, бідний, що все це вже до нього винайдене - і телепорти й все інше. Але проте телепорти (телеподи в фільмі) - вони є, і їх потрібно на комусь перевірити. Перші досліди на мавпочках, хом'ячках й китайцях дають не цілком успішні результати - в підсумку виходить якесь желе із грудочками, яке погано пахне. І тоді, поставивши на телеподи черговий патч, Брандл мужньо випробовує телепортацію на собі.

Але вченого осягає невдача. Ну, як невдача? Неприємність. У телепід разом з ним потрапляє муха. І дурний комп'ютер (напевно під керуванням Лінукс!), не навчений запитувати «Ви дійсно впевнені?», при телепортації починає розглядати людину й муху як один об'єкт - і змішує їм гени. І в результаті, протягом декількох тижнів після досліду Брандл повільно перетворюється в моторошний гібрид людини й комахи.

Залишивши жарти, скажемо прямо - зроблено по-звірячому. Взявши з оригінальної розповіді Джона Ланджелена тільки основу й наплювавши густою слиною на ранню екранізацію 1958 року, Кроненберг зліпив з того, що залишилося такий фаст-фуд. Або, як це назвав би сам Брандл (точніше, його більш пізня модифікація, Брандл-Муха) vomit drop. Перетворення головного героя йде в реальному часі, ми спостерігаємо за цим разом з ним самим - ось випали зуби, ось змінилася система травлення, ось крізь шкіру попер хітин... Часом тягне блюванути. Пручатися позиву не треба, це саме і є показник справжнього, запеклого хоррора, а не нинішніх підробок типу «» й інших «Посланників». За моєї пам'яті подібне враження справляли тільки перші серії «Кошмару на вулиці В'язів». Так, був час.

У фільмі, крім згадуваного Джеффа Голдблюма, знялися ще Джина Девіс, Джон Гетц і сам режисер Девід Кроненберг (в епізодичній ролі гінеколога). Причому Кроненберг обрав цю роль після дружньої ремарки Мартіна Скорсезе, який якось сказав, що Девід виглядає як якийсь грьобаний косметолог з Беверлі-Хіллз. Але на епізодичних акторів дивитися користі мало. Тому що фільм - він по суті камерний, і обертається строго навколо однієї людини... більш-менш. А саме - Сета Брандла/Мухи. І грає цей дядько просто чудово, багато хто дотепер дивуються, чому йому теж не дали Оскара, нарівні із гримером. Невже гример зіграв краще? Невідомо.

Разом - фільм страхаючий. Насправді, у кращих традиціях правильних фільмів жахів. Аматорам жанру - подивитися в обов'язковому порядку.