Рецензія на фільм «Корабель - примара»
Знову витратив час, щоб розсудити, про який фільм написати замітку. Але начебто нічого цікавого особисто мені поки не потрапило, і коли потрапить - невідомо. Тому пошерудів я це по старих, перевірених фільмах, та й подумав - а чого б не написати про непогану фільму 2002 року « Корабель-Примара»? Тим більше, що після того, як я прочитав про нього всяке на imdb.com і Вікіпедії, стало ясно, що я багато чого з фільму не зрозумів, недозрозумів або просто не помітив через феєричну майстерність наших перекладачів. І от тепер хочу цим самим поміченим після повторного перегляду фільму (а як же) поділитися. Тому що цікаво. Така, типу, оглядова лекція (як і личить суворому преподу, я знаю про це все). Ну що ж, помолившись, почнемо. А атеїсти - ті й зовсім починають відразу.
Ну, сюжет ми, напевно, описувати детально не будемо, його й так усі знають - команда рятувальників за наведенням якогось Джека Феррімана натикається на корабель-примару - італійський лайнер «Антоніа Граца», який вважається зниклим з 1962 року. Рятувальники швидко розмірковують, що на мертвому лайнері може бути дуже-дуже багато зовсім не мертвих коштовностей і золота. Та й плюс сам лайнер можна відбуксирувати в порт і одержати за метал трошки грошиків.
Але все виявляється не так просто - дивні речі починають відбуватися з жадібними рятувальниками. Золото вони, щоправда, знаходять, причому досить багато, щоб їхні онуки не працювали до кінця своїх днів. Але золото їх не рятує. Команді ввижаються примари, у занедбаному басейні плескається кровища, у трофейних консервах шебуршаться хробаки, плюс є велика підозра, що серед рятувальників завівся пацюк...
Загалом кажучи, «Антоніа Граца» - вона не з порожнього місця з'явилася, вона була списана з існуючого італійського лайнера під назвою «Андреа Доріа», що, до речі, теж затонув приблизно в той же час, що й у фільмі. У фільмі є посилання на це - фотка, яку мертвий капітан показує Мерфі - це фотка саме «Андреа Доріа». Все інше у фільмі, звичайно, вигадано.
Фільм спочатку замишлявся як сугубий психологічний трилер про те, як замкнені на кораблі-примарі рятувальники починають з'ясовувати відносини, і в результаті них - а зовсім не через злих примар - по черзі гинуть. Такий, загалом, «Параграф 78» зразка 2002 року. Але потім фільм потрапив у чіпкі руки режисера Стіва Бека, і вийшло те, що вийшло. Що характерно, непогано.
Початкова сцена - про те, як пасажирів пошаткувало тросом - вона відверто ідіотська. Трос летів по прямій, і пасажири танцювали на одному рівні - але одних перерізувало на рівні пояса, інших на рівні грудей, а капітанові й зовсім - відпиляло голову. Треба відзначити, що спочатку за сценарієм (автор Марк Хенлон) трос всім відрізав голови (що логічно). Але продюсерам ця ідея не сподобалася, у результаті зробили так, як є. Окремо можна помітити, що показаний у фільмі трос чисто фізично не може розполовиніти стільки людей - що й було доведено у свій час спеціальним експериментом на каналі «Дискавері» (це була остання масова страта, показана в США по телебаченню).
Автори відмінно знають німецький епос. Особливо добре його знає мертвий капітан Роберт Руджиєро - він розповів Мерфі, що «Антоніа Граца» зустріла потопаючий корабель «Лорелея», з якого підняла три валізи із золотом і одного напівмертвого дядька. Після чого, власно, команда втратила над собою контроль, і вчинила формене неподобство. Є така німецька поема «Лорелея», про русалок і сирен, які затягають своїм розумним співом моряків і підступно вбивають їх.
До речі про епос - на початку фільму, каже жодної вірної деталі - усе суцільно набрехано. Невідомо, чи було це зроблено творцями фільму спеціально, або це вони такі дрімучі.
Ну й зрештою, ім'я Джека Феррімана - це не дуже складне відсилання до давньогрецьких міфів. Був там такий хтось Харон Човняр (по-агліцькі Ferryman), який перевозив на своєму човні (по-агліцькі boat, що означає як човен, так і корабель) душі мертвих на той світ (по-грецькі Аїд). Перевозив, що характерно, не безкоштовно - звідси ящики із золотом на кораблі. Загалом, все досить непросто в цьому, не перший погляд, тупому фільмі.
Ну й пару слів взагалі. З акторів сподобався тільки труп капітана, дуже сумний такий дядько, дрібне дівчисько (ака Емілі Браунінг), підла італійська співачка Франческа (Франческа Реттондіні), ну й власно Ферріман так непогано вийшов - прямо як живий. В одному з рятувальників з подивом впізнав Карла Урбана (який Добрий Десантник в «Думі», генерал Ваако в «Хроніках Ріддіка», Слідопит в «Слідопиті» і волохатий роханець у «Сайлент Хілл», переглянув його заново, мінімум половина фільму постала із зовсім несподіваного боку. Так що - воно цікаво. Читайте, хлопці, читайте.
З комсомольським преведом - дядько Реддир.
