Рецензія на фільм «Останній король Шотландії»
Виникає іноді таке враження, що фільми знімають для одних людей, а дивляться їх зовсім інші. Після прослуховування перекладів це стає особливо ясно. От і нещодавно так трапилося. Сів я дивитися фільм «Останній Король Шотландії» (DVDRip, фінський, гарний), подивився хвилин шість-сім, поліз в Інтернет, знайшов там англійські субтитри й став дивитися вже з ними. Це тому, що перекладу у фільмі як такого не було, був переказ. Причому не дуже розумний. Але я вже нехай, а інші дивляться без титрів. Тому й думки від переглянутих фільмів найчастіше відрізняються кардинально.
Але від обговорення перекладу давайте повернемося до обговорення власно фільму. Тому що обговорювати є що.
Отже, назва фільму «Останній король Шотландії», рік випуску 2006, режисер - Кевін Макдональд, у головних ролях Джеймс МакЕвой, Форест Вітекер і різні інші. Що ми маємо сказати про сюжет? Це важливо, тому що почнемо ми з сюжету, продовжимо відверненими темами, а закінчемо вдумливим розбором неточностей і іншою конструктивною критикою.
Отож, сюжет, він ось у чому полягає. Молодий шотландський лікар Ніколас Герріган, який тільки що закінчив університет, міркує про своє медичне майбутнє. Залишатися в рідній Шотландії не дуже тягне, хочеться подивитися світ і показати йому, світу, усіляке. Ніколас розкручує глобус і навмання тикає пальцем - типу куди тикнув, туди і поїду. Палець попадає на Канаду. Фігня, - думає Ніколас, тикає ще раз і попадає на Уганду. Відмінно! - радується наш шотландець, - Екзотика, мазафака! І, звичайно, котить прямо в Уганду. А надворі, між іншим, стоїть 1971, і якби Ніколя це знав, то не сунувся б куди не треба.
В Уганді цього року саме відбувся військовий переворот, і владу захопив генерал Іді Амін. І так склалося, що шляхи Аміна й Ніколаса перетнулися. І генерал, як виявилося, фанатіє від шотландців ( у гарному сенсі цього слова, зрозуміло). І Ніколаса швиденько просунули з посади молодшого фельдшера в тамтешньому угандійському Крижопилі до особистого лікаря Його Величності. І Ніколас, звичайно, щасливий. Він жере угандійський віскі, трахкає угандійських баб і час від часу лікує угандійських хворих. А потім Амін його ще більше піднімає - до посади особистого радника, і Ніколас, скавучачи від задоволення, починає рулити долями країни.
Але не все так просто! Політика взагалі справа не сильно чиста, і через якийсь час неприваблива правда буття починає вимальовуватися навіть перед підсліпуватими вічками Ніколаса. І тоді наш відважний Айболит розуміє: Амін - редиска. І з цим потрібно щось швидко й кровопролитно вирішувати...
Ну, приблизно так про сюжет. Повеселилися й вистачить, тепер про більш серйозне - про те, що було насправді.
В 1971 році в Уганді дійсно відбувся військовий переворот, у результаті якого президент Мілтон Оботе був зміщений, а його місце зайняв головнокомандуючий Іді Амін Дада, який користується чималою підтримкою населення й, що важливіше, необмеженою підтримкою армії. Рулив він Угандою рівно вісім років, після чого, за версією світової громадськості, був скинутий повсталим народом разом з танзанійськими інтервентами. Але я так думаю - з чого б це Танзанії виступати на боці народу? Є думка, що її війська просто вдерлися в країну й скинули Аміна, під захоплені крики місцевої інтелігенції. Хоча й Амін, звичайно, гарний - не счинивши опіру, біг у Кенію, звідти - у Саудівську Арабію, де й помер чотири роки тому.
Час правління громадянина Аміна відзначен, як ведеться, серйозними репресіями - людина серйозно захоплювалася трайбалізмом й розстрілював цілі племена. Ще він недолюблював євреїв, індусів і англійців. А в'їзд в Уганду був заборонений студентам, коням та китайцям, такий суворий був генерал. Особливо позитивним він, втім, теж нічим не відзначився - економічного ривка в Уганді тих часів не було, а корупція й розкладання - були. Власно, за що його й поперли з посади. Так що захищати його, загалом, не варто. Незрозуміло інше - чому у фільмі все що відбувається зображено так криво?
Чи показано у фільмі, як відбувається військовий переворот, як змінюється влада, як придушується опір, до яких наслідків призводить політика генерала Аміна? Ні, нічого подібного не показано. Чи відбито, як поступово змінюється світогляд Ніколаса? Нічого не відбито. Насмілюся помітити, згаданий Ніколас поводиться в фільмі, як свиня - більшу частину часу бухає з Аміном або танцює в оточенні голих африканських тіток. Зрідка заглядає в столичний госпіталь. І зрештою завалює в ліжко одну із дружин Аміна (генерал був мусульманином, чого, до речі, в фільмі нізащо не дізнатися).
Дружина, яка потрапилася Ніколасу виявляється істеричкою - вона переконана, що чоловік її незабаром вб'є. Своєю впевненістю вона погано впливає на доктора. А тут ще британська зовнішня розвідка втручається - ненав'язливо капає на мозки, що, мов, не заважало б і послужити на благо рідної Британії. Ну там, накапати генералові в чай усякого, або мікстурку якусь заварганити на предмет несподіваного інфаркту. А як обґрунтування показують чорно-білі фотографії 13 на 18. На фотках лежать мертві негри. «Що це?» - не розуміє Ніколас. «Це вбиті Аміном люди» - переконливо пояснює розвідка. Ніколас ведеться. Мотивація - чисто у фільмі “The Invisible” (див.).
Може здатися, що вся імпульсивність нашого шотландського доктора - вона від молодості, і від швидкого розвитку подій. Це омана. Як підказують знаючі люди, одержати диплом доктора у Великобританії ні при якому розкладі не можна раніше 24 років, а скоріше навіть пізніше. Події, описувані у фільмі, відбуваються протягом п'яти років, на цей рахунок є цілком чіткі показники (наприклад, захоплення літака в 1976). Тобто під кінець фільму Ніколасу вже під тридцять років. А поведінка, я вибачаюся, як у тринадцятилітнього пацана, і рівень розвитку приблизно такий же.
Та й деякі події у фільмі - вони зовсім не такі, як були насправді. Наприклад, пропажа-вбивство міністра охорони здоров'я, про яке так журився бідолаха Ніколас, місця в реальності не мала, міністр звалив із країни самостійно, дістався аж до Великобританії, де й написав мемуари типу «Моє життя при кривавому режимі» а-ля Литвиненко. Літак, на якому відвозять наприкінці заручників - це радянський «Ан-12», військово-транспортний, і ілюмінаторів там не буває, хи-хи. Та й сам Ніколас - фігура вигадана. Радником в Аміна дійсно був британець, звали його Боб Естл, але був він не шотландець, а чистокровний англієць, і на момент перевороту йому було вже під п'ятдесят, і працював він не доктором, а власником місцевих авіаліній. Є думка, що найбільш жорстокі страти в Уганді того часу відбувалися строго за його вказівкою. Місцеві чорні негри навали його «Білим пацюком», що, загалом, досить наочно показує ступінь любові до нього простого народу. Живий, до речі, і понині, живе, сволота, в Англії.
Вертаючись все-таки до зовнішнього боку фільму, не можна не відзначити акторську гру, головним чином Фореста Вітекера, який грає генерала Аміна. Вийшло, на мій погляд, відмінно, подібність із реальним генералом практично портретна. Перепади настрою, вигуки, кривляння (все з моторошним африканським акцентом) - виглядає винятково правдоподібно. По-любе, не дарма Форесту видали за фільм «Оскара». Ще в епізодичній ролі засвітилася Джилліан Андерсон, яка, на превеликий подив, виглядає тут значно цікавіше, ніж в «Секретних Матеріалах» з Девідом Дуже-Сильно-Духовним.
А от багатьма захвалений актор МакЕвой, який Ніколас Герріган, не сподобався взагалі, такий якийсь, знаєте, порожньоокий дурень, аж зло бере. Тим більше, що якщо забути про його реноме "гарного хлопця, який нічого не знав", виходить досить погана картина. Міністра охорони здоров'я підставив, з ворожою розвідкою співробітничав, із президентською дружиною переспав, самого президента вбити замишляв, але задумане здійснити не зміг через непрохідну тупість. Ні, ніяк не вразив, а оскільки фільм, загалом, вертеться загалом навколо нього (а не навколо Аміна, що було б трохи логічніше), то й фільм тому багато чого втрачає. Тема диктатора не розкрита, тема «чужий на чужій землі» - теж, любовна історія відсутня, жахи режиму непереконливі. Ні, дивитися часом цікаво, але враження особливого не створює.
Ставимо трієчку.
