Рецензія на фільм «Марс атакує!»

Ще одна літературна стилізація - цього разу під Гобліна і його безсмертний шедевр «Санітари Підземель».

****

Сидіти за дерев'яним університетським столом було жорстко й незручно - постійно затікала то одна, то інша половинка дупи й відповідна їй нога. Реддер обережно, щоб не помітив лектор, змінив позу й подивився на свій іменний швейцарський хронометр, по строгому циферблаті якого весело бігла худа секундна стрілка. Хронометр показував, що до кінця пари залишалося ще одна година, чотири хвилини й сорок три секунди.

«Треба буде загрубити настройки - у сотий раз подумав Реддер. - Задовбав ти вже своєю точністю».

Лектор неспішно проходжувався по аудиторії й напівголосно бубонив собі під ніс щось із розряду політекономії. Замочити його з рейлгана, гордості Імперського десанту, зараз не було ніякої можливості. По-перше, при пострілі з рейлгана, через дивовижну швидкість польоту снаряду, за ним залишався сріблистий інверсійний слід, за яким легко вичислялося місце розташування стрільця. По-друге, лектор був досвідченим бійцем, і напевно встиг би увернутися, упасти на підлогу, прикритися кимось зі студентів. Не дарма він постійно ходив по аудиторії, ох, не дарма... Ризикувати було не можна. Ну а по третє, ніякого рейлгана в Реддера не було, він залишив цю чудо-зброю вдома, у грі Quake 2 і «Санітари Підземель». Реддер засмучено покачав головою.

До нього нечутно підповз другий боєць із розвідувально-диверсійної групи «Вбивець», Вороплав. Ростом і статурою Вороплав не вийшов, але це чудово компенсувалося його фантастичними здатностями в сфері підслуховування й підглядання. Будда, що у свої кращі роки чув, як росте трава й розмовляють мурахи, супроти Вороплава відпочивав.

Вороплав зірко глянув на лектора поверх бруствера стола, переконавшись, що небезпеки немає, після чого підтягся до Реддера.

- Не спи, камрад, трибунал проспиш, - вдало пожартував він.

Реддер похмуро позіхнув в усі тридцять шість зубів.

- Політекономія, туди її в качель, - пояснив він. - І так справ повно, а тут це...

- Знаємо ми про твої справи, - хмикнув недовірливо Вороплав. - Доповідай, що за кінцо віддивився сьогодні?

- Знаєш? - здивувався Реддер.

- А то! Вся група тільки про це й говорить. Колися, Червоний, про що мова цього разу?

- Дик як сказати... Фільма, власно, класична. «Марс атакує» її прізвище. Чув про таку?

- Зачекай-но? Чи не той це фільм, який режисирував знатний спец своєї справи Тім Бертон?

- Він самий, камрад! Громадянин Бертон свою справу знає туго, він відомий нам по відмінним фільмам «Бетман», «Едвард Руки-Ножиці», «Сонна Лощина», «Чарлі й шоколадна фабрика» і нарешті «Невестотруп»! Знатний товариш, із зовсім безбаштовим почуттям гумору! Ну й тут він, взагалі, не підкачав.

- Давай, камрад, не мори, - поквапив замріяного Реддера Вороплав.

- Звичайно, камрад! Починається все, як і заведено, швидко й розумно - на нашу планету направляється флот марсіанських літаючих тарілок. Саме собою, земляни в захваті, але й у деякій тривозі - що із собою несуть представники неземної цивілізації? Як це вірно питають піонери - «вони прийшли з миром, або їм потрібний наш моск?»

- Напевно, моск! - припустив Вороплав.

- Ти такий розумний, камрад, тобі як череп, не тисне? - подивувався Реддер.- Але не будемо тягти кота за вим'я й квапити події. Найбільше в тривозі американський президент - його грає великий і жахливий Джек Ніколсон. Камрада Нікальсона я запам'ятав ще з тих часів, як він грав у фільмі «Ізя Райдер» з Пітером Фонда.

- Про що ж фільм? - зацікавився Вороплав. - Знайома назва.

- Як і заведено, про бідного єврея, - охоче пояснив Реддер. - Але продовжимо про Марс. Що несуть нам марсіани? - от ключове питання фільму? Цим питанням задається головний вчений Білого Дому, якого грає нерозпещений ще ролями Джемса нашого Бонда Пірс Броснан.

- Коротше, приземляються марсіани, і всім настає повний сибірський хутровий звірок? - уточнив Вороплав. Реддер глибокодумно дивився на хронометр.

- Загалом так, - погодився він трохи потому. - Бач який, ще майже сорок п'ять хвилин залишилося, а як лектор набрид. Йому б з модифікованої «Повної труби», так в око, ага, Міха?

- Не питання, Червоний, - погодився Вороплав. - Але пора вже, як це говориться, брати коня за роги. Що там, кажеш, далі?

- Далі? Ну... далі, як ведеться, марсіанська агресія на мирний обмежений контингент американських військових. Зброя в них, я тобі скажу, повний відвал голови – виглядає як такі дитячі водяні автомати й має два режими вогню - зелений і жовтогарячий. Коли в тебе влучають у зеленому режимі, ти швиденько обгоряєш до костей, а самі кістки при цьому стають зеленого кольору.

- А жовтогарячий?

- Теж обгоряєш, тільки кістки стають жовтогарячими.

- А яка різниця?

- Ну чого ти пристав? Може, вони так людей розділяють по їхній політичній орієнтації. Скажи ще спасибі, що блакитного режиму не було.

- Камрад! Як щодо зовнішнього вигляду самих марсіанців? - згадав раптом Вороплав.

- О! - зрадів Реддер. - Добре що нагадав. Зовнішній вигляд, камрад, реалізований на всі сто - марсіани - це такі злісні зеленуваті карлики з купою дрібних зубів і величезним зеленим мозком.

- Круто! - захопився Вороплав. - А всередині у них напевно замість мозків мерзенна зелена рідота?

- Так точно, камрад! Громадянин Бертон не гірше за нас знає, що наливати в голову марсіанам.

- Не можу не погодитися, камрад!

Бійці якийсь час помовчали.

- А як щодо властивого Тімові гостросоціального підтексту? - уточнив Вороплав.

- Із цим все відмінно, - заспокоїв його Реддер. - Підтексту саме в плепорцію. Найбільше мені сподобалося два моменти - сцена, коли замочили генерала Декера, і особливо його “Democracy will survive!” і епізод із захопленням будинку для пристарілих. От це я розумію - чорний гумор, камрад! Давно так не реготав, однак. Ну й ще любовна сцена двох відрізаних голів - теж неабияк запалила.

- Із цим ясно, - посміхнувся Вороплав. - Залишилися останнє - актори.

- Тут теж ніяких питань, ніяких. Крім вже згадуваних у тексті Нікальсона й Броснана, ще у фільмі були помічені: Денні ДеВіто в ролі мерзенного марнотратника життя, Сара Джессіка Паркер, яка всіх вчить, як правильно займатися сексом у великому місті, Майкл Джей Фокс в ролі обгорілої культяшки, Том Джонс в ролі себе, і Наташка Портман у ролі доньки Нікальсона. Відіграли всі непогано, особливо генерал, але й інші теж цілком так на рівні.

- Так що, камрад, вважаєш, варто дивитися? - уточнив Вороплав.

- Питаєш? Однозначно, варто. Класика, однак. Але тільки одна умова, камрад!

- Звичайно, камрад!

- Дивитися потрібно строго в оригіналі, кажуть там дуже зрозуміло, навіть марсіани ( хе-хе). В перекладі губиться приблизно три чверті всього задоволення. Тільки «оріджинал дивиди».

- Зрозуміло, камрад. Ну що, рушили?

Реддер знову подивився на хронометр.

- Час, типу. Ну, погнали.

Бійці за допомогою спеціального приладу розкрили невеликий, пульсуючийий синявою портал, і по-молодецькому хукнувши, пішли до місця постійної дислокації - на планету-в'язницю Матроська Тиша.