Рецензія на фільм «Дикун»
Ось, 5 хвилин назад закінчив перегляд фільму “The Wild One” («Дикун»). Спочатку трошки історії. Так трапилося, що я знайомий з великою кількістю людей. Загалом, це люди гарні. І один із цих гарних людей - це байкер на ім'я Big Jeka. Багато хто його знають, у вільний від байкерства час він заправляє ось цим інтернет-магазином: http://net-shop.com.ua. І, у повній відповідності зі своїм лихим хоббі, він мене довгий час агітував переглянути який-небудь знатний байкерський фільм. А я не менш довгий час від цієї пропозиції увертався. І це цілком з'ясовно - хто ж буде дивитися про байкерів, коли можна подивитися яке-небудь розумне кіно про вивернуті кишки й сірі, у червоних патьоках мозки, з вигадкою, з жартом-приказкою розкидані по брудній підлозі якого-небудь чорного, лиховісного підвалу? Або, на крайній випадок, який-небудь гарний японський мультик. Але згодом розібрала цікавість - а раптом цікаво? Цікавість, вона взагалі в людині розвинена дуже сильно.
Загалом, радісно взяв у Жеки фільм “The Wild One” і шустро примчався додому, де його й подивився. Пояснюю - це не дуже новий фільм. Не те щоб дуже старий, античний прямо. Але й досить немолодий. Він 1953 року виготовлення. І в головній ролі там Марлон Брандо. Зрозуміло, що піонерам це ім'я мало що скаже: їм що Мерилін Монро, що Марлон Брандо, це приблизно однаково. Вони зі знаменитостей того часу тільки Мериліна Менсона й можуть пригадати. Але проте, акторські дані (ака талант) громадянина Брандо від цього гірше не стають. І тепер вже можна обережно переходити безпосередньо до сабжу. Тобто - до фільму. Тепер про фактичну сторону переглянутого матеріалу. Про що фільм? Фільм про байкерів. Про те, як один раз у маленьке американське містечко прилітає сорок міцних молодих хлопців у косухах і на мотоциклах, і як вони всю ніч цілеспрямовано нажираються в місцевому барі, після чого із задоволенням розносять згадане містечко до єд (закреслене) чортової матері. Це, так сказати, зовнішня сторона питання. Відомо, що фільм знятий за реальними подіями. В 1947 році байкери приїхали в якесь американське містечко, і в результаті грандіозного дебошу зруйнували його, що називається, ущент. Історичний факт, ага. І от, шість років потому, по холодних слідах того, що трапилося, продюсер Крамер дав грошей, а режисер Бенедек зняв на них фільм. Також відомо, що товариш Крамер наполегливо просив зробити головного героя - байкера Джонні у виконанні Брандо - максимально негативним персонажем. Щоб, як він сказав, від жаху в глядача душа спочатку розгорнулася, а потім назад згорнулася. Камрад Брандо чесно намагався виконати строгі вимоги продюсера. Результати показу фільму виявилися, однак, різко протилежними - фільм став культовим. Що характерно, таким він є дотепер, давно перейшовши в розділ класики. І треба сказати, цілком заслужено. Фільм починається з голосу за кадром. Голос каже, що далі піде шокуюча історія. І вона дійсно йде. Тобто вона, напевно, шокуючою була для боязкого американського глядача п'ятдесят з копійками років тому. А тепер? Ой, та досить вам! розбили й розпатратили пару магазинів, та випадково зашибли старезного дідка. Це хіба наш масштаб? Он, у Франції вже не перший рік проходять масові безладдя. Так не просто у Франції - у Парижі. І не просто безладдя - а масові підпали й грабежі. Щоденна кількість безповоротних втрат серед мирного населення - десятки людей. А чому? А тому, відповідають мирні мусульманські підлітки, помахуючи пляшками з коктейлями Молотова, що нас у вашій поганій Франції пригноблюють. Нам не дають жерти, пити й спаровуватися собі на втіху й за державний рахунок. Тому - одержуй, жабник! А тут, у фільмі, нас намагаються налякати юрбою мотоциклістів в півсотню людей - не на тих напали! У фільмі ясно видно, наскільки мирне населення терпиме стосовно чужинців - ні поліція, ні адміністрація не втручалися в те, що відбувалося до останнього моменту. Політика невтручання, ага. І тоді замість них у справу пішли прості жителі. І понеслася... Це насправді не тільки про американців. Це взагалі про всіх нормальних людей. Які довго терплять, але потім встають дибки й дають пі (закреслено) кренделів усім, хто потрапить під руку. Часто - зовсім не винуватцям того, що відбувається. Але насправді фільм зовсім не про мотоциклістів. І хваленої байкерської романтики там усього нічого. Фільм насправді лише про одну людину. Людину байдужу до людей. Настільки байдужу, що будь-який прояв почуттів він сприймає як особисту образу. Людину, яка відштовхує й приваблює. Приваблює й відштовхує. Якій ніхто не потрібний, і яка не потрібна нікому. Він не дикун, з назвою тут помилилися. Він чужинець. Він сторонній, ніхто й нізвідки. Є думка, що помітно це стає не відразу. Але того, хто помітив- потім довго переслідує цей холодний, сумний погляд з-під козирка запиленого байкерського кашкета. Фільм - відмінний. Зроблено винятково могутньо й розумно, грамотні зйомки, правильні актори - практично шедевр. Чудове кіно, аматорам непобитою міллю класики (тепер це називається digital remastering) - рекомендую.
