Рецензія на фільм «Війна тіней»
Це як якби Оскар Вайлд писав у двадцять першому столітті сценарії для кіно. Або навіть ні, крутіше - це як якби маркіз де Сад їх писав. І, напевно, мерзотно б посміхався при цьому. А Марсель Пруст стояв би за кадром і енергійно керував процесом. Він був би, імовірно, режисером фільму. Це я про таку кінострічку, називається “Shadowboxer”. Ні, це не американський рімейк «Бою з тінню», як хтось міг подумати, тут зовсім про інше. Звичайно, у наш прокат він вийшов під назвою «Тіньовий боксер», і це дуже розумний переклад. Крутіше, напевно, було б тільки що-небудь типу «Боксер для мафії», або « Боксер-Убивця: сльози кілера», або щось у цьому дусі.
А тут, у принципі, і не про боксера зовсім. Тобто й про нього теж, але сам факт боксирування тут не головний. Тут, як уже згадувалося, про інше.
Починається, за великим рахунком, все з того, що в ліжку лежить не стара ще жінка на ім'я Роуз. Ну, їй років під шістдесят, напевно, але вона ще непогано виглядає. Роуз лежить і помирає. Це їй каже молодий негр, який підкрадається збоку - «Роуз, ти помираєш». І із цим важко не погодитися, тому що в Роуз рак. Це хвороба. І від її не лікують.
Молодий негр - це її учень і послідовник. Його звати Майкі. І він з нею спить. А працюють вони, як і варто очікувати, удвох. Вони - наймані вбивці.
А трохи раніше психований бандит на ім'я Клейтон заганяє більярдний кий у задній прохід хлопцеві, який сказав щось про дружину Клейтона. Він там сказав якусь дурість. І Клейтон його вбив. Причому жорстоко. Хоча це й так зрозуміло. А вбивши, наказав своєму consigliore пришити й дружину теж. Про всякий випадок. І замовлення, зрозуміло, дісталося Майкі й Роуз. І вони прийшли в будинок Клейтона, коли його не було вдома, і вбили там усіх. А дружина виявилася вагітною. І в неї саме відійшли води. І перед Роуз постала дилема: вбити або не вбити? Перед Майкі така дилема не стояла, йому однаково було - кого і як. А Роуз, помучившись, все-таки дівчину не вбила. Більше того, вона її забрала й прийняла пологи. А Майкі був із цього приводу дуже незадоволений.
І от весь фільм Роуз перед смертю намагається зробити хоча б одну добру справу - допомогти колишній клейтоновій дружині виростити дитину. А Майкі все це знову ж таки не подобається. А Клейтон, сволота, підозрює, що Роуз із Майкі не вбили його дружину, і увесь час люто її шукає. І, звичайно, зрештою знаходить.
І сюжету у фільмі, за великим рахунком, немає. І акторська гра, як така, відсутня. І до якогось певного жанру фільму прилічити ніяк не виходить. От деякі обзивають її драмою. Яка ж це, вибачаюся, драма? Тут Клейтон трахкає повію, і одночасно вбиває відвідувачів, які прийшли до нього не вчасно. І статеві органи, з надягнутим презервативом, безсоромно так у кадрі бовтаються. Без купюр, без соромливого відвернення камери. Або от кажуть – бойовик. А ви, товариші мовці, дивилися, як Роуз купала Майкі? Або як Майкі її, мертву, ховав? Ви тамтешній зміст взагалі як - побачили? Ні фіга незрозуміло з жанровою приналежністю, однак.
А яка тут музика - чули? За таку музику, я думаю, Оскар Вайлд би повторно пішов у в'язницю. І написав би там який-небудь De Profundis, vol.2. А Марсель Пруст би просто повісився, разом зі своїм словесним поносом. Хоча маркіз де Сад, напевно, вижив би. Він взагалі живучий, чи шкода що садист. Це я до того, що настільки приголомшливої музики я взагалі мало в якому фільмі чув. Звичайно у фільмах буває один саундтрек що запам'ятовується, ну, два максимум. А мінімум й того менш. А тут весь фільм звучить смутна, сумна музика. Скрипка там. І так далі. Хто не бачив, як під таку скрипку людям дірявлять голови з пістолета з глушником, той взагалі нічого в житті не бачив. Часом навіть крутіше за Arcanum. І навіть за «Фауста» Ґьоте.
Ну і як знято - про це взагалі ніяким манером не розповісти. Тому що є думка, що це приблизно як склянку, або не дай боже чарку описувати - тільки пальцями клацаєш, та чортихаєшся від повного свого безсилля. Ну якщо я скажу, що часом все виглядає як відеоролики з NFS Most Wanted, тільки ще гарніше, ви зрозумієте, про що я? От і я думаю, що ні. Тоді просто повірте на слово - дуже красиво. Дуже. Художник, оператор, монтажер - всі спрацювали просто класно. Вважаю, новий стандарт якості має місце бути. Робити гірше - уже непристойно.
Ну й про акторів, хоча вони, на мій погляд, тут не сильно важливі. Тут все важливе вже було зроблено без них. Але про всякий випадок, адже є такі оригінали, які фільми дивляться через акторів, які знімалися в них. Так що нехай теж буде. Майкі зіграв Куба Гудінг-Молодший (Cuba Gooding Jr.), Роуз - Хелен Міррен (Hellen Mirren), Вікі - Ванесса Ферліто (Vanessa Ferlito), Клейтона - Стівен Дорфф (Stephen Dorff). Хоча більше за всіх мені сподобався маленький пацанчик. Його заключна фраза, остання у фільмі, вважаю - потрясає.
Коротше - дуже, дуже гарний фільм. Просто чудовий. Сподобався мені надзвичайно.
