Рецензія на фільм «Залишитися в живих»

Подивився фільм «Залишитися в живих». Але не цей попсовий «Залишитися в живих», що серіал і який насправді “Lost” в оригіналі, а нормальний жахотриллер «Залишитися в живих», що дійсно “Stay Alive”. Почав дивитися на самоті, але потім набігли гості - Сашка і Яна, і решту стали дивитися вже втрьох. Насмілюся помітити, утрьох - воно зазавжди цікавіше. І веселіше, навіть якщо це най що ні на є ужастик.

Якщо коротенько узагальнити враження від перегляду й залишити один сухий залишок (або два сухих залишки, що не менш корисно), то вийде от що: фільм цей - яскравий приклад, як з дурної сюжетної ідеї можна при бажанні й належному професіоналізмі зробити бадьоре, гарне й страшне кіно. А тепер зробимо веселий, завзятий фінт вухами й перейдемо до описів, спогадів і інших міркуваннь про фільм. У кого не вийде саме вухами, можна спробувати носом, але запевняю - це значно складніше.

Загалом, сюжет, як уже було докладно розказане вище - він дурний. Розглянемо дурість докладніше.

Ну, тут мова йде про моторошну комп'ютерну гру, що, як ми смутно вже догадалися, називається «Залишитися в живих». Що характерно, завдання там приблизно таке ж - не померти, тому що якщо помреш у грі, то й у реальному житті з тобою та ж неприємна фігня трапиться. Сейв у грі не передбачений, тому грати треба обережно, і всіх тамтешніх вовкулаків/злих духів винищувати дуже вдумливо й пильно. Загалом, явна несправедливість. Типова портированна з консолі іграшка.

Це в цілому дуже показово, як бадьоро американські кінодіячі взялися за ідею шкідливості комп'ютерних ігор. Спочатку, років п'ять назад, дорослий аматор комп'ютерних іграшок сприймався винятково як комедійний персонаж, ну, типу такого чергового фріка «йому давно одружуватися пора, а він у стрілялки бігає!». Останнім часом - це вже справді чи-не-трагічний образ. Взяти хоча б недавню «Кохання та інші неприємності» (“Failure at Launch”) - там на цьому побудований весь сюжет, на цій проблемі. До речі, що це я дотепер не відрецензював дану фільму? Виправимо, рецензія буде завтра.

І навіть неначебто комедійний і оревний по визначенню “South Park” випустив спецсерію “Make Love Not WarCraft”, де шкідливість постійного сидіння за іграшками таки педалирується. І от тепер чергова креатура на цю тему - «Залишитися в живих». Тенденція, так.

Загалом, сюжетний задум всі начебто б вловили, зважили його на вагах і визнали дуже легким. Тупий, взагалі ж. До цього я додам, що й всі лякаючі прийоми - вони теж всі старі й тупі. Усілякі темні фігури, що там чмихають за спиною героїв (з отаким противним звуком, вони обертаються. А там - нічого!), двері, що скриплять та закриваються, лиховісні тіні й все таке інше. Тобто й з інноваційної точки зору нас нічим не намагаються вразити.

А в чому ж тоді справа? Чим бере фільма? Відповідаю: фільма бере атмосферністю. Фільма бере незвичайністю розвитку дії, бере якісно розфарбованими кадрами, явною присутністю грамотних професіоналів з монтажу, спецефектам і підліткової психології. Дівчата, з якими проглядався фільм, дуже боялися, про що, не соромлячись заявили наприкінці.

Звичайно, якщо дивитися суворим безкомпромісним поглядом і люто чіплятися, зрозуміло, що нічого описаного у фільмі не може бути. Тому що ТАК НЕ БУВАЄ! Залишивши навіть осторонь потойбічну сутність гри, звернемо увагу на фактичну складову. Щоб у гри була настільки звіряча графіка, її потрібно довго, ретельно й дорого розробляти. А потім не менш дорого доводити й випускати. Для цього, як легко зрозуміти, потрібні великі гроші. Я не знаю скільки, я випуском ігор не займався. Але однозначно багато. Особливо для масової іграшки, якою вона стала наприкінці, незважаючи ні на що.

Плюс гру, звичайно, повинні перевірити на предмет наявності насильства, порнографії, пропаганди наркотиків, расової, статтевої або іншої дискримінації. У Європі цим займається контора під назвою PEGI (Pan European Game Information), в Америці й Канаді - ESRB (Entertainment Software Rating Board). Зрозуміло, що гру на зразок “Stay Alive” нікуди б не випустили, а навпаки, прикопали б на три метри вглиб, разом з видавцями й розроблювачами. За шкідництво. Я це при перегляді відразу усвідомив, і тому дивитися відразу стало веселіше. Але дівчатам, щоб не знижувати градус веселощів, я нічого про це не сказав, вони так і боялися собі далі.

Актори у фільмі, як і заведено тупому підлітковому ужастику, ніякі. Ні, вони, звичайно, справжні, у них й імена навіть є, а в деяких - не повірите - і прізвища, але враження не роблять. Не те щоб позитивного, а ніякого. Ну, є і є собі. На здоров'я. Я от навіть і список приведу, для очищення совісті: Джон Фостер, Френкі Муніз, Елтон Леблан, Синтія Леблан, Семер Армстронг, Джим Бішоп. Щоб ви знали, що я нічого не придумав. Але актор, як відомо, він потрібний тільки для великих планів, на дрібних там уже давно намальовані фігурки бігають. І якщо із цього погляду розглядати рівень акторської майстерності у фільмі, то так - нормальна така майстерність, дивитися в основному приємно, дівчата симпатишні.

Виходить, що, незважаючи на явну заточенність під малобюджетний підлітковий ужастик, фільма вийшла по-перше, цікавою, по-друге якісно й красиво лякаючою. І це незважаючи на те, що моторошних монстрів і тонн кровищи в кадрі там ніде нема. Але приловчилися обійтися й без них. У своїй цільовій ніші - явний фаворит. Значно краще відомої «Породи» Веса Крейвена (див.).

Одноразовий ужастик у кращому розумінні цього слова. Симпатично.